Ну, і де ж моя онучка? Я скучила за нею. Велика дівчинка вже. Давайте, приїжджайте – бабуся буде милуватись! – сказала свекруха тоном генерала у відставці.
Чомусь вона вирішила, що я буду страшенно щаслива від того, що вона приділила нам увагу й радісно побіжу до неї на зустріч.
Але такого точно не буде. І чоловік мене повністю підтримує в цьому.
Анжеліці вже майже п’ять і за весь цей час бабуся бачила її всього декілька раз – постійні справи, зустрічі, погане самопочуття, відпочинок за кордоном та бажання влаштувати своє особисте життя. Яка онучка? Де той час взяти.
Перше знайомство з бабусею відбулось аж на святкуванні рочку донечки – бабуся побачила її красиву, в гарній сукеночці та веселу. Але бабусі вистачило декілька хвилин гри з онукою, то до того часу, поки доця не почала плакати й капризувати – свекруха віддала мені її на руки та до кінця вечора до дитини не підходила.
Бабуся не має стільки сил, щоб таке терпіти. І її крик, то хіба можна слухати? Ні-ні, бабуся застара для такого. Хай навчиться вже ходити і розмовляти та ми знайдемо спільну мову. – сказала Інна Вікторівна
Наступного разу зустріч з бабусею була через рік – мені довелось залишити доньку у бабусі буквально на декілька годин – викликали на роботу у мій вихідний.
— Гаразд, привози. Але візьми все необхідне і не переживай – бабуся подбає про свою кохану онучку, — сказала свекруха.
І Анжеліка поїхала до бабусі погратись. Я в деталях пояснила бабусі що і як, погодувала дитину і побігла на роботу, пообіцявши прийти за 2 години максимум.
Пройшло менш як година, як свекруха почала дзвонити та вимагати, щоб я забрала Анжеліку – вона не слухає, усюди лізе, кричить і не хоче їсти кашу. В у свекрухи тиск, вона втомлена і ще згадала, що саме збиралась на дачу.
— Але мені треба ще годину, – я не можу приїхати. У мене робота.
Тоді свекруха сказала, що вона відмовляється за нею дивитись і якщо щось трапиться – вона не буде винною.
Довелось стрімголов бігти по дитину і брати її з собою на роботу. Добре, що мій керівник зрозумів мене і не був проти.
І, не пройшло і року, як бабуся захотіла побачити онучку знову:
— Дівчата, я вас чекаю сьогодні о 5 вечора. І не запізнюйтесь. Бабуся вже скучила за своєю крихіткою.
Побачите, і не сумнівайтесь.
До 5 вечора ще було 2 години. Я встигла віднести флешку з фото до ближчого фотосалону і надрукувати гарні світлини з донею.
Бабуся давно не бачила онучку? – Бабуся побачить онучку. А зайвий раз возити дитину туди-сюди, щоб за 5 хвилин бабусі вона набридла – не хочу і не буду.
Я приїхала у гості сама і з порогу подала Інні Вікторівні фотографії: Анжеліка у садку, Анжеліка коло ялинки, Анжеліка на морі…
— А що це таке? Я щось не розумію.
— Ну ви ж скучили за онукою. От її нові фото — милуйтесь.
Свекруха дуже розізлилась і вигнала мене – не оцінила мій жарт.
— Більше бачити тебе не хочу. І не приходьте до мене у гості. – кричала у слід.
Ой, а я так переживаю. Чи багато я втратила? Не думаю. А Анжеліка тим паче – вона не знає бабусі.
