Ми із моїм чоловіком не живемо вже майже три роки разом, оскільки наші характери зовсім не зійшлись. Він не хотів працювати, а я обрала не сунути на своїх плечах дорослого чоловіка, бо в мене й так ще є двоє дітей, які також потребують уваги та фінансів, тому ми й розійшлись.
Все було чудово, я була рада, що ця сторінка мого життя перегорнулась, адже набагато краще, коли діти живуть в тій сім’ї, де немає сварок та криків, де панує любов і злагода, ніж у тій, яка була у нас із чоловіком. Постійні сварки щодо роботи виснажували мене, і мій психологічний ресурс витрачався не на моїх дітей, як би мало бути, а нам сварки із чоловіком.
Моя свекруха, Олена Олексіївна, як я знаю, жінка непогана. Вона працьовита, наче добре ставиться до мене й моїх дітей, тому коли вона попросила зустрічі з онуками, я сподівалась, що все пройде добре. До того ж вона також рідна людина для моїх донечок, і моя злість на чоловіка не повинна перекидатись на бабусю дітей, тому я була не проти їхньої зустрічі.
Ми живемо недалеко один від одного, тому я завела дівчат до матері чоловіка, і вона сказала, що планує піти з онучками в парк, погуляти, поїсти морозива тощо. Я зраділа, що матиму трохи більше часу для роботи.
Після прогулянки дівчата повернулись дуже радісними. Вони розповідали про те, як годували тваринок в зоопарку, як збирали квіточки та робили букетики. Їм дуже сподобалось проводити час із бабусею, тому через тиждень вони попросили зателефонувати до неї, та запитати чи піде вона із ними ще кудись.
Олена Олексіївна з радістю погодилась, та вже через тиждень дівчата знову пішли із нею гуляти. Додому вони обидві повернулись із новими кофтинками. Їхній радості не було меж, оскільки вони самотужки іх обрали. Я подякувала свекрусі, і вона пішла додому.
За кілька днів я зустріла сестру свого чоловіка Анастасію, яка сказала, що не очікувала від мене такого відношення до дітей. Коли я запитала в неї про що взагалі йде мова, бо дійсно не зрозуміла, то вона відповіла, що діти ходять в пошарпаному одязі, в подертих черевичках і кидаються на морозиво, наче голодні, то я була шокована. “То моя мати ще й повинна вдягати твоїх дітей на свою пенсію?” – із презирством запитала вона.
Значить Олена Олексіївна розповіла все в таких подробицях? Я не стала виправдовуватись, але для себе зрозуміла, що цій людині я більше своїх дітей не дам, адже таке відношення мене не на жарт роздратувало.
Я не могла зрозуміти де вона побачила пошарпаний одяг. Подряпані черевички її так розлютили в дітях… але річ у тім, що дівчатам 4 і 5 років, і, ясне діло, що вони не будуть ходити так обережно, як їхня бабуся. Це діти, вони люблять бігати, пригати, грати в наздоганялки, кидатись листочками, а не ходити розміреним кроком по вулиці. А щодо морозива, так яка дитина тобі буде сидіти і спокійно його їсти? Зрозуміло, що після довгої прогулянки їм захочеться чогось поїсти, так ще й побалуватись трохи вони не проти.
Коли я зателефонувала до Олени Олексіївни і запитала чому вона висвітлила все в такому світлі, то вона відповіла, що дітей я могла вдягти трохи пристойніше, а не в поношені черевички, та й на кофти вона потратилась, хоча не мала цього робити.
Після цих слів мені захотілось кинути слухавку, адже це зовсім ненормально. Її син не дає мені ніяких грошей на утримання дітей, а це його мати, а мої діти — це її онуки, і якщо її сину байдуже, то вона повинна перейматись долею його дочок, оскільки Олена Олексіївна не змогла виховати зі свого сина справжнього чоловіка.
Ця ситуація дала мені зрозуміти, що мої діти потрібні тільки мені, тому я віддала гроші свекрусі за кофтинки, і за морозиво, яке вона їла із дітьми в парку. Більше я не бажаю її бачити поруч із моїми дівчатками.
