Не можу сказати, що у мене погані стосунки з матір’ю мого чоловіка, але й добрими їх не назву. Ми дотримуємось нейтралітету – не скандалимо, але й зайти на каву просто так. Без попередження, ми не можемо. І знаєте – мене це влаштовує – ніхто не пхає носа у мої справи, я не слухаю повчальні лекції про те, якою господаркою я повинна бути та як годувати її сина. Я назву це – ідеально.
От нещодавно ми вирішили зробити ремонт у квартирі й підшукували варіанти оренди житла на цей час. Мої батьки жили в іншому місті, тому не варіант, а батькам чоловіка я не хотіла набридати – якось некрасиво заселитись до них, у двокімнатну квартиру, на два-три місяці. Та коли свекруха дізналась про це, то сама запропонувала переїхати до неї пожити. Я почала пояснювати, що якось не пасує так та й не надто зручно. Інна Валеріївна сказала, що ми можемо платити їй мінімальну орендну плату, щоб наша совість була чистою.
Вадим вирішив, що краще так, ніж платити немалі суми чужим людям – а так і нам зручно, і батьками добре, адже зайва копійка не завадить. Я, звісно ж, протестувала, але все ж таки здалась – спробувати можна, тим паче це ж тимчасово.
Ми зібрали найнеобхідніші речі і переїхали. Та вже з початку наші справи не задались – кімнату нам виділили меншу та ще й з купою речей і ми просто не мали де розкласти свій одяг – всі шафи були зайняті старим вбранням свекрухи, який вона давно не носить. Я намагалась натякнути, що здалось би трохи дати нам місця, але безрезультатно – наш одяг залишився в чемоданах. Незручно та й одяг постійно потрібно прасувати. Але чоловік переконав мене, щоб я не починала сварку – воно того не варте. Я змовчала.
Іншим каменем спотикання стала їжі – свекруха не дозволяла мені готувати, адже була певна, що я роблю все неправильно і взагалі вона знає краще. При цьому вона ще й сказала Вадиму, щоб він купував ті продукти, які вона скаже, або давав окремо гроші і вона сама піде на ринок. Думаєте я не ціну свого щастя – свекруха готує замість мене, а моє завдання тільки їсти? Це не так. Проблема в тому, що нас раціон відрізняється від її – я не признаю ні майонезних салатів, ні жирної свинини, ні смаженого, ні мучного. А в результаті за наші ж гроші свекруха готує все те, що я не люблю. Мені доводиться їсти за межами дому – виходить я переплачую.
Інна Валеріївна вважає, що має право у будь-який момент зайти до нашої кімнати й навіть не стукати у двері – не важливо, чи ми спимо, чи що робимо. Її квартира і вона ходить там, де хоче – така була її відповідь.
Тепер я думаю, що краще було платити гроші чужій людині та жити у комфорті, ніж витрачати кошти та ще й відчувати себе не у своїй тарілці. Наступного разу таку помилку я не зроблю.