У моїй родині у всіх дуже теплі та дружні стосунки, якщо мені щось необхідно, я з легкістю можу до них звернутися і знаю, що мені обов’язково допоможуть. Чесно кажучи, я думала, що так є у всіх. Ну а як по іншому? Просто уявити собі не могла, допоки заміж не вийшла.
Батьки чоловіка, напевне, тільки й раді були, що він від них з’їжджає. Адже, до цього вони з двома дорослими синами тулились у невеликій двокімнатній квартирці. Та й в принципі, коли Рома переїхав, їхні стосунки повинні були налагодитись, ну як мінімум, вони мали зідзвонюватись і принаймні запитувати чи все добре.
У мене не те, що в сім’ї, а й в родині, всі переживають один за одного і часто зустрічаються. Завжди любила, коли до нас могли прийти просто на обід тітки, дядьки та двоюрідні брати й сестри. Це було якось по особливому і показувало, наскільки ми усі близькі.
А свекри ж ніякого інтересу до нашої сім’ї не проявляли. Пам’ятаю, як на нашому весіллі вони ходили з байдужим виглядом, лише оцінювали та прицінювали скільки ми потратили. Навіть на подарунок вирішили не тратитись – подарували якийсь сервіз нещасний. Ми з Романом за це навіть нічого не казали, але хотілось би, щоб у такий день вони пораділи за нас, все ж на весілля прийшли, а не на поминки. Мені була дуже образлива така поведінка, адже я їм нічого поганого не зробила.
Навіть коли у нас народився син, батьки чоловіка не поспішали з привітаннями. Лише коли Роман сам їм подзвонив і попросив, щоб ті прийшли, вони нас ушанували своєю присутністю, але онука навіть на руки не взяли.
За всі роки, що ми з коханим одружені, я й досі не можу привикнути до такої поведінки його батьків, ніби й не рідні вони з сином. Моя родина вся живе в іншому місті і я їх в рази частіше бачу, аніж свекрів. А останні навіть ніколи в гості не запросять та не привітають самі на день народження. Чисто з поваги до чоловіка сама деколи до них телефоную і питаю як справи, чи не потрібна їм якась допомога. Але на всі свої спроби налагодити спілкування отримую порцію байдужості та відчуженості.
Рома вже змирився з цим і навіть сам не проявляє в цьому ініціативи, практично ні з ким не спілкується з родини. А ось з моєю навпаки – подружився і мало не щодня переписується та зідзвонюється з усіма. І я звісно дуже рада цьому.
Нещодавно ми святкували день народження нашого синочка – йому виповнився перший рочок. Таку подію ми вирішили святкувати масштабно – замовили ресторан і запросили усіх найближчих, разом вийшло 30 людей. Звісно, ми надіслали запрошення і чоловіковій родині, але всі повідомили що не прийдуть, а батьки ще вирішували. Я сподівалась, що вони приділять час єдиному онукові, в день святкування до останнього чекала їхнього візиту, але не дочекалась.
Це навіть на якийсь час мені зіпсувало настрій, як так вони змогли вчинити, але згодом якось відпустила і святкувала зі всіма. Пообіцяла собі, що більше не буду нав’язуватись тому, кому це не потрібно. І на далі, буду своєму синові показувати лише приклад своєї надзвичайно дружньої родини.
