Не можу сказати, що у мене погані стосунки зі свекрухою – скоріше такі напружені. У нас не було скандалів, але я завжди на поготові – у будь-який момент мені потрібно буде захищатись. А все тому, що моя свекруха ніяк не звикне до думки, що її син вже доросла та самостійна людина і маю власну сім’ю. вона й досі його опікає та контролює. Звісно ж мені це взагалі не подобається і я про це не раз говорила Артуру.
А все розпочалось одразу після весілля – до того нам не доводилось часто бачити і я не знала про маніакальну любов Марини Вікторівни до сина. Її патологічна турбота про нього переходить усі межі. А все тому, що вона переконана – тільки мама може потурбуватись про нього, а невістка ніколи не впорається так, як має бути. Вона не довіряє не мені, вона б не довіряла нікому.
Якось тиждень після весілля, на вихідних, до нас з самого ранку почали дзвонити та гримати у двері – ми не одразу відкрили, бо спали і не зрозуміли що ж відбувається. А виявляється до нас у гості приїхала мама Артура. І не з пустими руками – вона привезла борщику, вареників, голубців та ще багато іншої їжі. Скажете, що хіба це погано? Та ніби й ні – потурбувалась про дітей і я мала б бути вдячна. Але вона не просто привезла нам їжу, а ще й почала читати лекцію:
– О, Артурчику, мама тут тобі домашньої їжі привезла. Бо я так розумію Оксанка не поспішає тебе годувати смачненьким.
– Мамо, та ми тільки прокинулись, яке вже готувати. Ми ще не встигли
– Синку, ну ти можеш поспати. А твоя дружина мала б встати раніше і підготувати все для тебе – ти ж не може чекати, поки вона буде готувати.
В той момент я аж рота роззявила – такого я не чекала, але як реагувати я не знала. Тому просто промовчала та подумала, що варто не звертати уваги.
Далі пішли майже щоденні дзвінки до сина з запитаннями про те, що він їв, коли їв, чи я перу йому одяг ,чи прибираю вчасно і взагалі як він себе почуває. Ще й сказала, щоб обов’язково сказав правду. Артур дратувався, але відповідав.
Ще моя люба свекрушенька ошелешила мене тим, коли привезла для мого сина багато теплих носків ,зимову шапку та рукавиці. Я ніяк не могла зрозуміти, що ж у їх стосунках не так.
Та потім мій чоловік мені пояснив, що маленьким він часто хворів і мати багато пережила з ним. З того часу почалась надмірна турбота, яка йому й самому набридла і він ледь витримує. Та не може вирішити це питання з мамою, адже та одразу ображається і починає плакати – він це не може витримати і мовчки приймає ту турботу.
І хоч я не хочу, щоб наше життя постійно було під контролем свекрухи та хоч тепер я розумію що нею керує. І хоч її сину вже під тридцять, але для неї він й далі залишається її маленьким сином. Але з цим всерівно я не буд миритись – ми спробуємо домовитись про те, як нам поводитись далі.