Є люди, що постійно шукають негати8. Їх здається т0ксичними називають.
Змінюй їхнє життя, не змінюй, допомагай. Та хай хоч диво неймовірне станеться. Але їх ні крапельки це не звеселить. Вони знову продовжать шукати негатив і проблеми у всьому. І я раніше таких людей не терпіла у своєму оточенні, бо це навіть на мій настрій впливало. І як обертається іноді доля. Не знала, що цей фактор може залежати від виховання. Проте, мій син саме такий.
В дитинстві це не дуже проявлялось. Почалось, мабуть з семи років. У школі постійно не подобалось щось дитині. І як би я не переконувала в тому, що він придирається, але нічого не змінювалось.
Хлопець підростав, а ситуація погіршувалась. Можливо, причина в тому, що я ростила Івана сама, без батька. Чоловік покинув мене ще під час вагітності. Тому, я не надто карала хлопця за якісь дурнички, а переросло в отаке ставлення.
В університеті я теж чула постійні скарги. Усі свої невдачі син скидав на те, що його не сприймають, недооцінюють, йому некомфортно в тих умовах, в колективі. Хоча вступити не зміг на бюджет саме він, незважаючи на те, що я оплачувала хороших репетиторів.
В житті Іван так само не цінив нічого і знаходив негатив. Я хвилювалась про майбутнє сина, але на мить змінила думку.
Син захотів одружитись. Знайшов дуже гарну дівчинку. Я прийняла Олену, як рідну донечку. Іван почав навіть потрохи змінюватись.
Та от минув час, відгуляли весілля. Невістка народила дитину. І знову у мого сина почалось загострення всіх тих негативних якостей. Він не вмів цінувати те, що має. Я не хвилювалась. Жили вони окремо, тому про всю ситуація мені було невідомо. Гадала, що посваряться та й помиряться, як і всі сім’ї.
Та от кілька місяців тому дізналась, що син іде з сім’ї. Вони остаточно розсварились і хочуть розлучитись. Найбільше мені шкода дитини.
Я не хочу, щоб онук так само виріс без батька і не навчився цінувати те, що має. Тому й намагаюсь постійно Івана відправляти до маленького сина. І невістці теж допомагаю при будь-яких обставинах. А син. А що син? Його вже не змінити. Просто є такі люди. Треба з цим змиритись. А як ви вважаєте, що можете порадити?
