Часто все йде у сім’ях шkереберть. І не обов’язково одразу після одруження. Ось так, наприклад, в сусідки моєї, Ані. Щасливо одружилась і дочка, і син. Народили їй внучат маленьких. Усі дружні, усі щасливі.
Та от минуло трохи часу і Аня прийшла до мене в сльозах. Жалілась, ніби чорна смуга у житті настала. Все почало валитись на очах.
Святкувала невістка день народження. Точніше планувала. Почала замовляти і ресторан, і купу всіляких фотозон, десертів.
У неї мала бути кругла дата. Тому все так пишно. Проте, не завжди наші плани збуваються. І вона, як доросла вже жінка, мала б це розуміти. Та от ні, поводиться просто, як дитина мала. Гнівається.
Насправді, нічого серйозного не трапилось. Просто збіг обставин.
Усюди вірус новий. Почали берегтись всі. Та хіба ж знаєш де воно тебе знайде? Захворіла Аня. І то серйозно. Дуже тяжка форма. Потрібен був догляд.
Дочка в цей час закордоном жила вже з сім’єю.
Син – єдина опора лишилась. Повинен був покинути Таню, незважаючи на день народження. Хто ж маму догляне? Вона спочатку подумала, що то жарт.
Але, Олег дійсно поїхав. Сидів з матір’ю два дні, не від’їжджаючи нікуди. А от коли повернувся додому, дружина дала сумки.
Сказала, що подає на розлучення і ніби чоловік у неї ненадійний.
Що ж… І як тут сперечатись будеш? Вона так вирішила. А Аня себе досі винною почуває.
