Сини постійно бігали навколо мене, а тут після ювілею не телефонують навіть. Не розумію досі, що могло статись. Проте, починаю здогадуватись.
Хлопці кожного дня приїздили до мене. Жили вони на орендованих квартирах, проте дуже добре заробляли. Я колись мала трохи відкладених грошей. Пропонувала, що позичу, а решту хай би виплатили і купили власне помешкання.
Та вони відмовлялись. Сказали, що їм і так добре. Проте, обоє поодружувались, дітей мають. От і задумались про власні квартири. Та грошей у мене вже не було. Колись в дачу вклала невеличку. І ремонт у своєму помешканні робила. Бо коли чоловік ще був живий, все стояло з радянських часів. А далі змін захотілось. Тим паче, помешкання було вільне. Жінка сама могла на дачі побути кілька тижнів. Так усе й владнала.
Останні два роки мої сини від мене не відходили. Щодня і з онуками приїздили і самі. Продукти допомагали купляти по черзі, щоб я сама не носила важке.
А дзвонили по кілька раз на день. Я, звісно, тішилась, що мої сини так радо допомагають і не покидають матері на старості. Окрім того, ще й невістки постійно допомагали. Навіть по господарству. І на городі зі мною порались на дачі, коли сезон настав.
Нещодавно у мене день народження був. 70 років виповнилось. От й організували пишне святкування в ресторані. Хоча я кілька раз повторювала їм, що не потрібно нічого. Я й вдома могла відсвяткувати. В колі найрідніших.
На ювілеї я якось обмовилась кому хочу квартиру переписати і дачу. Вони дуже зацікавились цією темою. Я й розповіла, що маю племінницю у іншому місті. Брат помер нещодавно. Він сам її ростив. Жили на орендованій квартирі. Доволі бідно. Вона сама бідолашна залишилась без копійки за душею.
Нещодавно вступила до університету у нашому місті. Я й подзвонила їй, щоб у мене поселялась. А потім їй і залишу квартиру. Щоб між синами не ділити.
Вони нічого не сказали, проте по обличчю було видно незадоволення.
А після того ювілею більше мені не дзвонили і не приїздили. І слухавку не беруть, коли я телефоную. Невже через житло?
