Все тому, що майбутній зять був на 10 років старший, розлучений та ще й виховував доньку від попереднього шлюбу. Це для жінки було справжнім ударом, адже вона була певна – Яночка вийде заміж за того, кого вона їй вибере у законні чоловіки.
Яна була наймолодшою донькою у сім’ї і тому найбільш залюбленою. Старші діти Віри Василівни вже давно одружені й мають власних дітей, а наймолодша донечка тільки вступила до університету. Яна була пізньою дитиною, адже матір народила їв в 45 – можливо тому вона так «тряслась» над дитиною. Але вона хоч і тішила доньку подарунками, увагою, подорожами, але й надто контролювала – з ким дівчинка товаришує, коли приходить зі школи, куди йде та що одягає. Від того Яна росла тихою, спокійною та слухняною дитиною. Будь-яких кавалерів дівчини жінка одразу проганяла і розповідала про те, що вони їй не пара і вона варта кращого.
Жінці вдавалось слідкувати за донькою до моменту, коли та вступила до університету в інше місто. Там Яна познайомилась з молодим викладачем, в якого закохалась з першого погляду. Чоловіку вона теж сподобалась одразу, але про стосунки й мови не могло бути до того час, у поки Валерій викладав у дівчини. Та потім почались зустрічання, романтичні побачення та пропозиція на яку Яна одразу ж погодилась. Єдине, що турбувало дівчину – як мама сприйме її нареченого, в якого невдалий шлюб за плечима та донечка, яка залишилась після розлучення з ним.
І переживала дівчина недарма – спочатку Валерій сподобався майбутній тещі. Але, коли вона дізналась про дитину – її радість одразу ж зникла. Вона почала вимагати у доньки, щоб та розійшлась з коханим і знайшла собі достойного, на думку матері, хлопця. Почались скандали, сварки та шантаж – мама обіцяла перестати спілкуватись з Яною, якщо та не послухає її.
Та дівчина не піддавалась на таке – вона кохала Валерія і не збиралась слухатись маму. Тим паче наречений був ідеальним для неї – завжди турбувався і дбав про неї, захищав та вирішував її проблеми, приділяв весь свій вільний час їй та справді кохав. А з маленькою Веронічкою, донькою Валерія, Яна одразу знайшла спільну мову – дівчинка полюбила її як рідну.
Вислухавши мамині ультиматуми, крики – Яна просто зібрала свої речі та гримнула дверима. Віра Василівна не одразу зрозуміла, що трапилось – вона чекала, що донька повернеться до неї та ще й проситиме вибачення. Та Яна стояла на своєму – ні кроку назад.
З часом, зрозумівши, що у цій грі вона програла, Віра Василівна сама помирилась з донькою, але так і не прийняла зятя – просто намагалась менше з ним спілкуватись.