Про те, що діти жорстокі у свої десять дівчинка Оля знала не з чуток – від своїх однокласників іона часто чула образи у свій бік. А інколи дехто й міг штовхнути чи плюнути на неї – вона все мовчки терпіла, бо боялась. Дівчинка стала тим «хлопчиком для побиття», який отримує від усіх і за просто так. А все тому, що її вага дещо більшою, ніж у дітей її віку – і не тому, що вона їла усе підряд, а просто така будова тіла.
Друзів у дитини не було ні у класі, ні у дворі – просто через постійні образи вона стала надто замкнена й не дуже шукала компанії. Батьки не особливо звертали на це уваги, бо були зайняти роботою – в них взагалі часу для дитини не було і саме тому частенько вона ночувала у бабусі, яка ще й підгодовувала її пиріжками.
Образи Оля терпіла чи не щодня. Бувало просто сидить у класі й нікого не чіпає – їсть свій обід і тут їй «прилітало»:
– О, дивіться, бегемот їсть. Дивіться, бо вона зараз ще нас зжере, – кричав однокласник Іван і голосно кривлявся.
– Вона зараз і наші обіди відбере, бо їсть як слон, – сміялась Віта.
І весь клас заходився реготом – жоден не заступився за дівчинку. Навіть ті, хто й сам часто отримував від крутих однокласників – боялись, щоб не накликати їх гнів на себе.
Чи бувало стоять всі в спортзалі на фізкультурі й далі той самий Іван, він якраз найбільше любив ображати Олю, кричить:
– Зараз наш бегемот проламає підлогу, – і сам сміявся зі свого «вдалого» жарту.
І хоч вчитель робив зауваження дітям і намагався якось спинити сміх – Оля вибігала з приміщення у сльозах, а ті ще й в слід їй кричали образи.
Навіть втручання класного керівника нічого не давали – батьки хлопчика не бачили проблеми, а мама Олі ніколи не мала часу прийти до школи. Дівчинка залишалась сам на сам зі своїми образами. Саме тому вона росла доволі закритою від усіх – не хотіла спілкування, просто відбувала уроки і йшла додому, де поринала у світ книг та фантазій.
Та все змінилось, коли у їх класі з’явився новий учень Артур – батьки хлопчика переїхали з іншого міста й віддали дитину в школу, яка була неподалік нового дому. Хлопчина не одразу знайшов друзів, але всі дуже пильно до нього приглядались. Як виявляється він син військового і саме тому з дисципліною у нього було все чудово – він не пакостив, не сварився з дітьми та вчителями й дуже добре вчився.
Якось він став свідком, коли Іван знову вирішив посміятись з Олі й почав при всіх ображати її й вирва в неї з рук її книгу. Артур не став спокійно дивитись – підійшов до хлопчини й відібрав книгу дівчинки зі слова:
– Ще раз я побачу як ти ображаєш слабших – отримає сповна. Ти мене зрозумів?
– А ти хто такий? Що, сподобалась жиробасіна?, – продовжував Іван, але вже не так впевнено.
– Мене батько завжди вчить заступатись за слабших і не давати нікому ображати дівчат – я так і роблю. До того ж я ходжу на бокс – думаю ти не хочеш перевірити всі мої вміння?, – впевнено сказав новенький.
Як би він не хотів, але довелось Івану поступитись. З того дня Артур почав більше спілкуватись з Олею, яку вже боялись ображати.
