Олеся росла в сім’ї з середнім достатком – на все необхідне гроші були, але дівчинку не надто балували. Вона виховувалась у дисципліні та з поняттями, що гроші потрібно економити та витрачати з розумом. Що не обов’язково мати новий одяг, сучасну техніку та й взагалі – батьки колись росли без цього і нічого.
Дівчинка росла мудрою, слухняною, але завжди, глибоко в душі, заздрила своїм подругам, яким батьки купували нові сукні, гарні черевички (хоч старі ще були дуже гарні), нові іграшки та телефони – вона ж мала одну-дві сукні, одну пару взуття на сезон і старенький телефон ще з кнопками.
Якось батько Олесі, повертаючись з роботи, вирішив скоротити шлях і пішов попри місцевий продуктовий ринок. Яким було його здивування, коли там він побачив свою доньку. Олеся стояла, підпираючи стіну магазину, а під ногами стояли пакети з яблуками, горіхами, огірками – дівчинка весело брала гроші у жіночці, а їй віддавала пакет з овочами.
—Олеся, — крикнув батько, — ти що тут робиш? Що відбувається?
—Тато?, – майже плачучи сказала дівчинка, — А що ти тут робиш?
—Це ти, що тут робиш? Ти чому не дома? Для чого ти продаєш продукти, які ми привезли з села?
—Я просто хотіла заробити трішки грошей. Я хотіла купити собі нову сукню, як в Ірки.
—Завтра ми підемо і купимо її, але, будь ласка, не роби так більше і мамі ні слова.
—Домовились, тату.
Після цього випадку батько поговорив з донькою та вирішив – все ж інколи купувати дівчинці нові та красиві речі, про які вона мріє.