–Сергію, прибирай краще! Шкода ж дому, а я не можу вже дбати. Вік не той. І здоров’я не дозволяє.
Ось так теща виносить мені мозок.
І цей відбувається кожного-кожнісінького дня. Впродовж 4 років подружнього життя з моєю коханою Інною.
Моя думка після весілля не змінилась. Ця дівчина – справжня мрія. Та от був єдиний недолік у наших стосунках. Спільне проживання з тещею. Звісно, так просто сталось. Але дружина не дуже й хоче шукати якесь вирішення проблеми. Я щодня ходжу на співбесіди, щоб щось змінити.
Справа в тому, що одразу після весілля ми орендували житло. Та незабаром розпочався карантин. Через це мою фірму закрили і усіх було звільнено.
Грошей звісно ж зовсім не вистачало. Тому, єдиним виходом був переїзд до тещі. Вона й сама припрошувала. Казала, що їй дуже самотньо від коли чоловік помер. Вибору не залишилось. Мої батьки далеко.
Переїхали. Дружина продовжувала працювати, щоб забезпечувати і нас, і матір. Вона ж свою пенсію усю відкладала на «чорний день». Навіть хліб не купляла.
Я намагався знайти роботу. Мав деякий дистанційний підробіток. Це дрібниці. Але хоча б не гаяв час. А от теща вважала навпаки.
Як я не пояснював, казала, що нічого не роблю і сиджу цілими днями в своєму комп’ютері. Доводилось просто кивати головою і не сперечатись, аби сварок не почалось.
Ось одного разу знову сказала мені прибирати вдома, хоч я пояснював, що поспішаю на співбесіду. Втрутилась дружина. Підтримала мене.
Та от теща образилась одразу. Сказала, об ми забирались з дому. І що тепер робити?
