На що тільки не здатні люди заради спадщини. Навіть уявити важко. Моїй тітці 85 років. Дякувати Богу, і здорова, і щаслива живе собі зараз. Досі за городом приглядає, курей має, гусочок собаку. Усе встигає і всім задоволена. Але так було не завжди.
Моя сестра дуже озлоблена людина. Життя за це її неодноразово карало. Зокрема, чоловік покинув і утік. Зіна сина сама виховала. Їй зараз 61, а Артему виповнилось 34 роки. Жилось важкувато, але не смертельно. Все-таки, квартиру мали, і досить непогану. Обидвоє працювали. Зарплату отримували, себе легко могли прогодувати і навіть відкладати. Щоправда, гроші – це хвора тема для Зіни. Їй завжди мало, постійно не вистачає. Ми вже навіть всі звикли.
Чоловік у мене також добре заробляє, я працюю. Ще й донечка наша молодчинка, усюди навчалась на відмінно. Свій маленький бізнес відкрила. І родину також має. Того року сталась прикра історія. Ледь врятували тітку від пазурів сестри моєї і її синочка.
Бабці Гані (так ми її звемо) тоді було 84. Не такий вже і старечий вік. Та підтримувати свій стан потрібно. Захворіла і злягла. Моя доця Яриночка якраз вагітна була. Їй допомога потрібна. Я покинути усе не могла. В село погодились Зіна з Артемом поїхати. Все одно у відпустках обоє. І мене трохи здивувало як легко рідня погодилась на це.
Перший час ніби все було гаразд. Я регулярно дзвонила бабці Гані, перепитувала чи чогось не треба і дізнавалась про її стан. Вона трохи кволо, проте, без вагань заспокоювала мене. Казала, що все гаразд і я можу не хвилюватись. Та от мене все одно мучило сумління. За два тижні я залишила вагітну дочку на сваху і зятя і поїхала з чоловіком провідати тітку. Те, що ми там побачили просто шокувало. Зіна з Артемом виселили хвору жінку з дому до літньої кухні. Їсти нічого не допомагали готувати, ліків вчасно не давали.
Мало того, їй же ж спокій потрібен був, вставати лишній раз не бажано. А як тут полежиш? Ще ж племінницю з її сином обслуговувати мусить. Ми з чоловіком негайно вигнали їх з дому, думали хоч вибачення почуємо. А то ще й образи посипались. Дивуюсь цій дикості. Як можна з рідною тіткою так поводитись. Ще й хворою. Краще б одразу сказала, що не доглядатиме.
Зразу ми тітці найняли нянечку. Вона правильно доглядала бабцю Ганю. Вже за два тижні вона знову була здоровою і бадьорою. Навіть на хрестини до моєї Ярини приїхала. І щасливо господарює в селі. Ми до неї іноді навідуємось. А от з сестрою не спілкуємось. Зіна досі ображена. А я вважаю, що приводу дутись у неї нема.
