У моєї сестри був чудовий син. Жили вони в сусідньому місті. Настав час йому вступати до вишу й він пройшов на державну форму навчання в університет, що знаходиться біля мене. Я запропонував, щоб він жив в мене.
Сестра погодилась. Тим більше Артем теж був не проти, зекономив гроші батьківські. Ми стали з ним дуже близькими. Хлопець завжди запитував у мене поради, як залицятись до дівчини, яка йому подобається. А ще, Артем дуже мені допомагав по дому. Прибирав й готував їсти, говорив, що йому це дуже подобається. Навчання у нього теж вдавалось, проблем ніяких не виникало, усе встигав. Я думаю, таким чином він дякував мені.
Якось моя сестра заїхала нас провідати. Перевірити, як справи в Артема з навчанням чи пари не пропускає та чи все зробити встигає. Та тут мене очікував сюрприз. Мені почали говорити, що Артем не просто жив у мене, а мав певні повноваження: прибирав, готував, прав речі – робив усе це за гроші, які я йому заборгував за рік часу. Ліда, моя сестра, почала їх у мене вимагати, щоб я розрахувався з сином. Такого повороту подій я взагалі не очікував, аж ніяк.
– Брате, усе справедливо. Ми тобі зробимо знижку, — говорила мені сестра.
– Там не так і багато буде, ти ж не скнара.
Артем сказав, щоб я зайшов на сайт клінінгової компанії, тому що він брав ціни з їх прайсу. З того шоку мені стало цікаво, які ж розцінки за те все.
Сказати, що я був вражений, це нічого не сказати. До кінця думав, що це якийсь розіграш.
– Якщо можете віддати мені кошти вже, придбаю собі автомобіль. Дуже давно хотіла. Зможу Вас підвозити по справах, — промовив мій племінничок до мене.
– Ну як тобі геть складно все одразу. Давай частинами. Ми ж все-таки не чужі люди один одному, братику. Або продай свою частину землі, яку батьки на тебе записали. Я думаю цього якраз вистачить, щоб тобі віддати нам борг. І забудеш про це все.
Я думав, що свідомість втрачу від того шоку.
– Ти серйозно? Це все не жарт? – запитав я з надією почути позитивну відповідь.
– Бачу, що ні. Ну гаразд. Тоді я Вам скажу так. Оренда мого житла буде 5000 тисяч гривень в місяць. Помножимо на час скільки Артем жив у мене. Й виходить більше на 10 000 тисяч гривень, того, що я мав якби Вам віддати. Враховуючи, що він, інколи, носив мій одяг, я міг би порахувати вам чималу суму за зношуваність речей, але робити цього не буду. Совісті й здорового глузду вочевидь у мене набагато більше, ніж у Вас обох разом взятих! Та це ще не все! На відмінну від Вас я до такого рівня опускатися не буду й ніяких грошей, ясна річ, не візьму. Та на цьому наші родинні відносини й закінчуються. Не думав, що колись опинюсь у подібній ситуації. Гадав, таке лише у фільмах буває. Тому збирай свої речі, Артеме, забирай свою матусю, та що «сестра» моя та йдіть під три чорти з мого дому! Зрозуміли?!
– Ти що взагалі? Ніяких грошей ми тобі й так не дали б! – відповіла мені сердито сестра.
– Чому це не дали б? А в кого ти б безкоштовно дитя своє лишила? Хто б взяв його за так до себе на квартиру жити? – сказав я.
– Я тобі спочатку казала, що ти тепер як на курорті будеш, нічого не робитимеш, потім побачиш. За хатню роботу забудеш.
– З мене досить! Забирайте речі й щоб очі мої Вас не бачили – гаркнув я.
Після цього випадку ми взагалі не спілкуємось. Це мене найріднішу людину хотіли на гроші розкрутити. Навіть не подякували! Далеко підуть обох!
