Ти мені не потрібен, але свої гроші поділи між усіма – виправила

Мама п0мерла, коли я був ще у третьому класі й саме в той час батько знов зустрів своє шкільне кохання. А за 10 років він сказав мені: «Ти мусиш віддати мені ці гроші та не думай перечити».

У 8 років моє життя поділилось на «до» і «після». «До» – я щасливий єдиний син у батьків, живу з ними у трикімнатний квартирі та ходжу в одну з кращих шкіл міста. Мама мене просто обожнювала: турбувалась про мене, смачно готувала, гралась, водила до зоопарку, парку та в театр. Тоді я не розумів наскільки таке щастя крихке – занадто малим був. Все приходить з часом…

І час кардинальних змін прийшов, коли до нашої оселі переїхала Марина – перше кохання мого батька. З дня, коли не стало мами пройшло тільки півроку, а ця жінка вже перевезла всі речі до нас. Мені було важко змиритись з цим – нова жінка у батька, нова мама у мене.

А потім знову прийшли нові зміни – Марина народила доньку. До того часу я вже дізнався, що маму батько не кохав і одружився з нею тільки через квартиру. Можливо тому він міг легко накричати на матір через будь-яку дрібницю, а от Марина робила що хотіла і коли хотіла.

Всі гроші, які заробляв батько, йшли на Марину на новонароджену – я ж обходився найнеобхіднішим: взуття носив поки не зітру підошву, сам собі зашивав носки та рваний одяг, на обід мені давали сухий хліб та одне яблуко. Згадувати є що про моє «щасливе» дитинство з тіткою Мариною.

День зарплатні у тата був днем подарунків для доньки та Марини, але тільки не для мене. Жінка завжди отримувала щось цінне, а Катя, моя молодша сестра, нову іграшку та сукеночку. Мені інколи щастило і батько міг купити мені 100 г льодяників чи яблука.

Коли мама ще була жива, вона дуже хотіла ще однієї дитини, але батько був категорично проти . З Мариною ж тато вчинив навпаки – не встигла на світ з’явитись Катерина, як за декілька років народився Павло. І вгадайте хто мав дбати про дітей, поки батько на роботі, а Марина у салоні краси? Звісно ж, я.

Я усіма способами намагався уникати такого – затримувався у школі, тікав на вихідних з друзями гуляти та допізна сидів у дворі.

Втекти остаточно мені вдалось тільки після закінчення школи – я вступив до інституту в іншому місті. Тоді я зміг дещо розслабитись та жити спокійно. А оселився я у двоюрідної сестри моєї мами – тітки Ольги. Це була старша жінка, яка не мала своїх дітей і чоловік давно помер. Вона була рада бачити мене, адже завжди ставилась, як до рідного.

Так, доволі щасливо, я прожив близько 5 років і сталась біда – тітка Оля померла. Але свою квартиру вона переписала на мене і я, у свої 23, вже мав власний куточок – хорошу двокімнатну квартиру в центрі міста. Та, по суті, я й був одним спадкоємцем даної квартири. Так я жив.

Але раптово померла Марина і мій батько залишився сам. Нашу квартиру вони продали ще раніше – вклали гроші у бізнес, який був провальним. За гроші, які залишились вони орендували квартиру і ледь зводили кінці з кінцями. І все б нічого, якби тато не вирішив, що я повинен допомогти йому та дітям. Він і забув, як відсунув мене у бік, відколи у нього з’явилась нова дружина та ще одні діти.

Тато вирішив повідомити мені, що я повинен продати квартиру і розділити гроші порівну між братом і сестрою – адже вони мої рідні. І його не турбував той факт, що вони не мали ніякого стосунку до тітки Ольги та взагалі у них є батько і хай сам вирішує свої проблеми. І аргумент, що він продав квартиру без мого відома і я змовчав – на нього не діяв.

– Так, як в тебе є рідний брат та сестра ти повинен поділити спадок порівну. Ці гроші допоможуть їм у майбутньому та й ти зможеш купити кімнату у гуртожитку – для чого тобі більше?

Я взагалі не мав що йому відповісти на це. Я просто був шокований – він 10 років не цікавився як я живу і тут «привіт».

От сиджу і думаю. А з якої радості я маю щось продавати? Ні брат, ні сестра ніколи не хотіли спілкуватись зі мною, хоч я і намагався налагодити контакт. Вони вважали мене гіршим за себе. А зараз згадали, що я є?

А те, що батько почав вимагати гроші? Це взагалі без слів.

– Ні, батьку, я нікому нічого не винен. Я нічого продавати та ділити не буду. Це мій дім. Буде можливість – допоможу чим зможу, але зараз ні. Квартиру тітка Оля залишила мені та до неї ви не має жодного стосунку.

Пройшло вже 5 років. Я одружився і маю власних дітей. Трохи шкодую, що втратив зв’язок з родичами. Але вони самі зробили свій вибір, коли викреслили мене зі свого життя. Ні брат, ні сестра, ні батько не згадували мене за ці роки. Не потрібен я їм без грошей? Переживу.

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Ти мені не потрібен, але свої гроші поділи між усіма – виправила