Ігор дуже добре пам’ятає свою рідну матір – вона була доброю, чуйною, привітною, красивою і головне любила його. Такою вона залишилась у його пам’яті назавжди, хоч він і втратив її у свої вісім років. Це стало справжньою трагедією для хлопчика, а батько замість того, щоб підтримати – вже через рік знову одружився.
З мачухою у хлопчика складались непрості стосунки – Лариса була надто вимоглива до дитини, не дуже цікавилась його життям і часто сварилась з чоловіком через нього. А хлопчик, відповідно, отримував стусанів від батька не розібравшись у чому справа. Ігор дуже через це переживав та намагався поговорити про це з татом – дарма. Той не слухав його, а ще й сварився, коли чув щось погане про нову дружину.
Та, своєю чергою, могла і вдарити хлопчика, і закрити його у кімнаті, і не дати їсти – батько все бачив, але мовчав. Він вважав, що та знає як правильно виховувати дітей, а його справа забезпечувати сім’. За рік такого життя у пари з’явилась спільна дитина – молодша сестра Ігоря. І з того часу він отримував ще більше стусанів та покарань – не погуляв з сестрою, не вчасно змінив підгузник, розбудив дитину. Хлопець часто ходив з синцями, які він вміло приховував від усіх. Та не зміг приховати від тітки Олі – сестри його бабусі по татовій лінії. Рідна бабуся хлопчика померла давно, а от її сестра частенько приходила у гості. Це була єдина людина, якій він міг довіряти та боявся зізнатись, що його б’ють, бо не хотів засмучувати її. та й боявся, що його заберуть до дитячого будинку.
Тітка Оля помітила синці і вже хотіла піти сваритись з батьком Ігора, але той вмовив її не робити цього – просто попросив забрати його до себе, якщо батько не буде проти. І той не був – навпаки зрадів ідею, адже йому самому набридла та атмосфера, що панувала у сім’ї – він вирішив відділитись від сина і жити новим життям з новою дружиною та новою дитиною.
Хлопчина переїхав до тітки. Життя у них складалось не надто просто, але краще, ніж з батьком. Єдина проблема була – не дуже вистачало грошей – батько не часто давав гроші, а за рік взагалі перестав. Тітка та Ігор жили скромно, але щасливо та без криків. Всі ці роки батько й не згадував про свого сина – він приспівуючи жив у великій квартирі з Ларисою та донькою.
Йшли роки, хлопчик закінчив університет і одразу ж зміг добре влаштуватись у житті – він знайшов хорошу роботу, а з часом відкрив власний магазин. Ігор почав добре заробляти, купив дім, автомобіль і забрав тітку Олю зі старої квартири до себе.
Та якось у двері подзвонили й на порозі стояв батько – усміхнений та щасливий:
– Ігорку, синочку. Як справи? А я тут проїжджав мимо та й думаю зайду до сина.
– Що тобі треба?
– Та як що? Просто поговорити.
– 15 років такого бажання не було? Не думаю, що ти тут просто так. Кажи, що тобі треба?
– Розумієш, синочку, твоя сестричка хоче відкрити студію краси, а ми грошей не має, щоб їй допомогти. От ти б зробив добру справу – дай сестрі необхідну суму, я ж знаю, що гроші у тебе є. ти не збіднієш, а рідній сестрі теж добре буде.
– Ось воно що. То я став потрібен, коли у мене з’явились гроші? А до цього часу ні ти, ні моя рідна сестра не дуже цікавились моїм життям. Ви не переживали, що ми з тіткою не мали грошей на хорошу їжу? Так от, таточку, я нічого ні тобі, ні сестрі не винен і допомагати вам грошима я не буду. Можеш повертатись до своєї Лариси й взагалі забудь, що в тебе є старший син.
