Ти втратив здоров’я, але не нас

До моменту авар1ї в Богдана було все: кохана дружина, перспективний власний бізнес, дорога машина, двійко дітей. Він успішно керував компанією, під його управлінською рукою знаходилося багато підлеглих. Богдан завжди був життєрадісним та веселим, надто любив гучні компанії та тусовки. Куди б його не запрошували чи самого, чи всією сімейкою, ніколи не відмовляв. Він завжди говорив, що рух – це життя, а значить потрібно не упускати найменшої можливості рухатися якнайбільше.

Жінка Богдана – спокійна та тиха Софія була справжнім промінчиком світла та тепла. Вона вміла створити сімейний затишок, комфорт, приготувати смачну вечерю чи заграти чимось дітлахів. Богдан ні разу не почув від Софії якихось поганих чи образливих слів, не цензури, та навіть крику чи зайвого скиглення! Вона всюди та у всьому знаходила позитивні емоції, старалася відриватися від злих думок.

То був зимовий холодний вечір. Тріскучий мороз змушував перехожих рухатися якнайшвидше до своїх домівок. Машин на дорогах було обмаль через страшну ожеледицю. Богдан якраз сідав за кермо, щоб виїжджати з офісу додому. По дорозі ще купив пляшку дорогого смачного вина та замовив суші, хотів провести цей вечір з дружиною в романтичній атмосфері.

Не впоравшись з керуванням, Богдан врiзався у фуру. Авто більше ремонту не підлягало, та про це в той момент мало хто й думав. Життя Богдана висіло на волоску та значною мірою залежало від швидкості та компетентності лікарів. Коли Софії повідомили телефоном цю жахливу новину, вона залишила дітей на сусідку та помчалася на місце подій.

Потім було багато обстежень, аналізів, дороговартісна операція. Софія жодного разу не дозволила собі розклеїтися чи розплакатися перед коханим, хоча лікар на той момент вже повідомив про наслідки аварiї.

– Софіє, мені прикро, ми зробили абсолютно все, що залежало від нас. Та іноді буває так, що травми надто сильні. А ми ж не боги.

Жінка сумно кивала головою, лише дякувала та старалася тримати себе в руках.

Коли Софія зайшла в палату до Богдана, той вже прийшов до тями та байдужим поглядом втупився у стелю:

– Софіє, – аж скрикнув чоловік, коли побачив дружину у дверях. Я так чекав на тебе. Лікарі сказали, що ти повинна мені розказати за операції та що має бути далі зі мною. Чоловік хотів піднятися та обійняти дружину, але не зміг.

– Богданчику, тут така справа. Ти отримав надто складні травми. Лікарі взагалі говорили, що народився в сорочці. Тобі зробили операцію, проте наслідки неминучі…

– Та не тягни, будь ласка, Софіє. Кажи вже, – Богдан почав відчувати щось неладне.

– Ти не зможеш ходити. Лікар казав, що є дуже маленький відсоток на цілковите одужання, тому ми з тобою обов’язково будемо пробувати, так?

Богдан більше нічого не говорив, не питав. Він попросив Соню вийти з палати. Наступного дня, коли дружина з дітьми вже прийшла провідати чоловіка, Богдан наказав не заходити та дати йому спокій назавжди.

– Богдане, що ти коїш? Чому ти так з нами?

– Моє рішення тверде. Я хочу, щоб ти розлучилася зі мною. Я втратив найцінніше, що мав – здоров’я. Я не хочу, щоб ви бачили це щодня.

– Так, ти втратив здоров’я, але не нас. Сумно, що ти не цінуєш життя. Яким би воно не було, ти поки що маєш його, – Софія говорила та пильно вдивлялася в обличчя коханого Богдана.

Чоловік стиснув руку дружини та повернув голову до стіни.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Ти втратив здоров’я, але не нас