До одруження ми з Павлом зустрічались близько трьох років і от нещодавно ми зіграли весілля. Все було чудово – ми з перших днів почали жити окремо від батьків і це не могло не тішити. Ми були певні, що у своєму домі будемо керувати як ми забажаємо. Особливо радів чоловік – його мати дуже любить все контролювати, в тому числі чи праний його одяг, що він їсть та куди йде. Сподіваючись, що після одруження мати трохи збавить обороти, Павло дещо розслабився – а дарма.
Олена Вікторівна вирішила не зраджувати своїм традиціям – почала контролювати життя сина й тоді, коли він переїхав жити до дружини. Спочатку це було ніби й ненав’язливо – інколи вона приходила на вихідних попити кави, поговорити та приносила щось смачненьке: котлети, рибку смажену, вареники морожені. Все що вона говорила – щоб ми не витрачали час на приготування, а вона нам допоможе. Я спочатку й раділа – думала, що мені страшенно пощастило зі свекрухою. Але яка наївна я була.
Свекруха почала навідуватись у гості все частіше і все частіше критикувала те, як ми живемо. Їй не подобався ремонт, вона не сподобала собі штори, меблі, те як ми витрачаємо гроші та що їмо. Побачивши у мене нову сукню – сказала, що я марнотратка і вона у свій час мала дві сукні і їй того вистачало. Побачила, що я замовила суші з ресторану – сказала, що так ми підемо по світу з торбами, якщо будемо харчуватись у таких закладах. І взагалі – чому я вихідні дні сплю, або йду на каву з подругами, а не роблю генеральне прибирання. Наші аргументи, що нам так добре жити, грошей вистачає і ми не смітимо так, щоб щотижня мити вікна та пересувати шафи – не діяли.
Спочатку я намагалась уникати конфліктів і намагатись не сперечатись. Мама сказала – я помахала головою і пішла далі. Але ситуація тільки ставала складнішою.
Ми, з дурості, дали свекрусі ключ від квартири, коли їхали відпочивати – щоб вона доглядала за вазонами. Забрати назад його посоромились і дарма. Якось я повернулась з роботи та побачила, що замість наших дорогих штор на вікнах висять ті, які купила свекруха – рожеві у великі квіти, які точно ніяк не вписувались у наш ремонт. Коли я зателефонувала Олені Вікторівни, то вона спокійно сказала:
– Ну якщо ви не розумієтесь, то я сама подбала, щоб у вас у квартирі було красиво.
Тоді я промовчала, а просто замінила штори на нові – бо мої вже давно були на смітнику. От нам мама додала зайвих витрат.
Наступного разу я помітила у себе в гардеробі чужі речі – це свекруха привезла сукні своєї дочки, які та вже не носить. І нічого, що вони давно вже не модні та моя зарплата дозволяє мені придбати новий одяг – той, який подобається мені. Одне щастя – вона не встигла вивезти моя вбрання, яке вона вважає некрасивим. Я просто застала її на «місці злочину». Тоді ми добряче посварились.
Але і це моя свекруха проігнорувала – вона й далі намагалась контролювати наше життя. І наступна тема для неї була – народження дітей. Ми з чоловіком ще не планували діток, хотіли пожити для себе хоча б рік чи два. Після весілля пройшло всього півроку, а свекруха вже вимагала онуків. І чомусь вирішила, що проблема у мені та моєму здоров’ї. саме тому в один з таких візитів вона повідомила мені, що має хорошого лікаря і вже мене записала до нього на огляд. Тут я вже не стрималась і просто накричала на неї. Вона зі сльозами на очах пішла геть. Мені стало соромно, але до того моменту, поки до мене не почала дзвонити сестра чоловіка і сваритись – мовляв, хто я така, що дозволяю собі так розмовляти з мамою.
Про цей скандал дізнався чоловік і він повністю підтримав мене. Він спокійно, але впевнено, пояснив мамі, що не її справа коли і як ми народимо дітей і взагалі вона не повинна пхатись до нас. Свекруха, звісно, розізлилась, але сперечатись з сином не стала. В неї ще були спроби впливати на наше життя, але Павло швидко все присікав.
