Чесно кажучи, я ніколи б не подумала, що буду матір’ю надзвичайної дитини. Мені здавалося, що проживу просте життя, де існує робота, коханий чоловік та улюблена дитина, котра буде мене тішити спершу дитячими малюнками, потім відмінними оцінками та складеними екзаменами. Я буду переживати разом із сином його перше кохання, потім плакати на його весіллі, триматиму першого внука чи внучку на руках. Однак з самого початку все склалося трохи по-іншому.
У свої 6 років Павлуша виглядав, як звичайна дитина, однак уже знав декілька мов. Здається, він просто поглинав у себе все, що побачить чи почує навколо з неймовірною швидкістю. Шкільна програма йому давалася миттєво, що аж вчителі повідомили про свою безкорисливість для нього.
Та все ж життя змінилося у той день, коли я записала сина до музичної школи. Він почав грати на скрипці і одразу став відрізнятися чудовим відчуттям нот. Міг заграти все, що завгодно лише завдяки феноменальній пам’яті! Його вчитель помітив цей природний «музичний слух» і почав викладати Павлуші уроки музики за більш складною програмою. Так, будучи 8-річним хлопчиком, син вивчав програму для старшаків.
Грати на скрипці дитина навчилася виключно швидко, всього за одинадцять місяців навчання, і дебютував у віці десяти років на різдвяному концерті. Після того, Павло присвятив своє життя музиці. Йому уже 16 років: школу закінчив екстерном, вступив до музичної консерваторії, де є найкращим учнем.
Я пишаюся ним, хоч це доволі складно, – бути матір’ю генія.
