Важкий вибір. Чи все я зробила правильно?

Я одружена вдруге. З першим чоловіком Вадимом, ми прожили 12 щасливих років.

Познайомились ще за студентських років – шалене кохання породило сина, на цей момент йому 14. Я завагітніла ще в університеті, на третьому курсі. Не зважаючи на молодий вік, у мене виходило і вчитись, і сина бавити. Чоловік старший за мене на три роки, і коли народився Данилко – він вже працював, був дуже розумний. Стрімко розвивався по кар’єрних сходах, отримував достойну заробітню плату. Я ж після декрету влаштувалась в редакцію відомого журналу.

Сімейні стосунки у нас складались прекрасно, звичайно, були непорозуміння, але не значні – напевне, як і у всіх пар. Ми жили в гарній просторій трьохкімнатній квартирі, купили дачу, дві машини. Часто ми з друзями сім’ями збирались у нас на дачі та відпочивали.
Все було як в кіно. Не можу навіть придумати чого нам могло не вистарчати.

Та, мабуть, наші стосунки не пережили побут, який з кожним днем все більше нагнітав. Ми вже забули що таке романтика. Думаю що якби ми постарались це виправити – у нас обов’язково б вийшло. Але чого гадати.

Одного разу, щоб розвіятись я погодилась поїхати з подругами на відпочинок за кордон. Чоловік був не проти. Ми завжди довіряли один одному.

Та цього разу ніби хтось зуpочив. Відпочинок був чудовий. На третій день на барі я познайомилась з елегантним чоловіком. Він був з Італії. Зустрічались ми так ще три дні. Нічого романтичного, лише розмовляли, прогулювались компаніями. Це було схоже на зустріч приятелів.

Ковток свіжого повітря. Це те, що мені було потрібно. Просте спілкування.

Обмінялись ми номерами та й поїхала я додому, до сім’ї.

Та щось мене муляло. Все більше зривалась на чоловіка, та все більше згадувала італійця Роберто. Ми ж продовжували переписуватись. І тут я зрозуміла що відчуваю до Роберто щось більше ніж просто дружню симпатію.

Перед нашою річницею весілля я вирішила бути чесною з чоловіком і признатись йому.

На моє здивування його реакція була спокійною. Він не наполягав на розлученні, навіть навпаки – казав що пробачить. Але це зробила я.

Ми швидко розлучились, вирішили все робити мирно. Син же росте. Нема чого йому бачити як батьки сваряться.

Я переїхала до Італії. Син поки залишився з батьком. Все майно лишила їм, мало того – пообіцяла допомагати з коштами коли влаштуюсь в Італії.

Я одружилась з Роберто – тихо і спокійно, навіть без святкування. Були лише ми вдвох і романтика.

Та повторилась історія. Романтика і свято також йшли з наших стосунків.

Я задумалась чи правильний вибір я зробила. Мене почали гризти сумніви. Адже я лишила сина і чоловіка.

Хоч ми й продовжували спілкування через Данилка, і я знала що Вадим мене пробачив, досі кохає та чекає назад. Але я розумію що сама себе не пробачу.
У мене тепер щаслива сім’я, чудовий чоловік. Я кохаю і кохана. Інколи сумую за минулим. За посиденьками з друзями на дачі. За іграми з сином.
Як приглушити в собі ті емоції я не знаю. Сама все так створила. Поки залишається жити по течії.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Важкий вибір. Чи все я зробила правильно?