Молода родина нещодавно переїхала в село, чоловікові запропонували посаду голови громади, жінка з маленькою дівчинкою поїхали за ним. Тут і повітря чистіше, і нова школа тільки нещодавно відкрилась, і діти набагато добріші, ніж у місті. Та вони й недоліків в такому житті за своїм коханням не бачили. Хтось навіть казав, що Аліна другою дитинкою вагітна, загалом, не життя, а щастя.
Одружились лише три роки тому, через декілька місяців дізнались про нового члена родини. Софійка народилась здоровою дитиною, всі відкладені гроші батьки в неї вкладали, нічого не шкодували. Звісно, переїхали тимчасово не в найкращий будинок, але вже купили ділянку поруч і починали велике будівництво. Батьки, щоправда, жили дуже далеко від них, але їм це не заважало насолоджуватись сімейним щастям.
Іван отримував непогані гроші за свою роботу, Аліна ж віддавала всю себе родинному затишку. Тільки видно її було, то з дитиною, то на городі порається, то вже з сумками з магазину йде. Жінки тільки й бурмотіли, відьмою хрестили, як в неї все вдається, ще й виглядає, як модель, а не як сільська дружина.
Звісно, життя в селі не було таким насиченим, як у місті, але вони й не сумували, а як було треба, то на вихідних їздити у райцентр, там і парк, і магазини, і лікарня велика. Їздили туди в спеціальний центр, возили Софійку в центр мистецтва, де вона займалась в різних гуртках, танці, малювання, навіть дитячим моделінгом.
Під час однієї такої поїздки сталась страшна аварія. Водій вантажівки, що перевозив дрова, не впорався з управлінням та вилетів на зустрічну, по якій якраз їхала родина Петренків. Жінка постраждала найбільше, померла на місці, навіть ховали в закритому гробі. Іван вимушений був пересісти на інвалідний візок, ноги повністю відняло, ще й амнезія часткова, важко було залишати з ним дівчинку. А ще за місяць він теж помер.
Бабусі й дідусь хворі та старі, не змогли оформити опіку, родин на усиновлення теж не знайшлось. Дівчинка повністю в собі замкнулась, ні з ким не розмовляла, лише плакала ночами так, щоб ніхто не бачив – ось ніхто і не захотів її брати.
Залишилась Софійка у дитячому будинку. Так і не знайшла собі там друзів, зате зацікавилась читанням, не вилазить з бібліотеки, і завідувачка не проти, вже нарекла її своєю помічницею.
Про те, що дід помер вона так і не дізналась, не захотіла бабуся сильно засмучувати дитину, і так рідко приїжджає, листи теж пише не часто. Хоча, вона здогадується. Принаймні, під час заняття казала, що в неї лише дві бабусі залишились.
Викладачі часто обговорюють її долю, кажуть, після такої гарної сім’ї важко буде звикнути до суворих умов життя в дитячому будинку, але вона наче справляється. Буває, як подивитися на них своїми великими світлими очима, так і бачать в них матір. Напевно, виросте дівчинка її копією.
Аби не повторила трагічну долю матері. Хочеться вірити, що її тяга до книг приведе Софійку до нехай і не великого, зате щасливого майбутнього і в неї вдасться вирватись з кола дитячого будинку у світле та щасливе життя.
