Ми з чоловіком збудували немалий будиночок. Та от на старості літ живемо тут самі. Діти квартир захотіли.
В мого 76-річного чоловіка є 92-літня мати. Мені ж зараз виповнилось 69. До цього часу і відколи свекрусі виповнилось 85 я доглядала жінку. Щотижня двічі їздила в село, хоча дорога і сполучення були жахливими. Не заважала на погоду, на температуру.
Пропонувала свекрусі переїхати до нас. Так було б всім легше, та жінка страшно вперта. Ніяк не вдавалось її переконати. Тому я змушена була отак страждати. Точніше думала, що змушена. Насправді нічого такого в цьому не було. Могла ж твердо відмовити і начхати на місію.
Але ж ні. Не дозволяла собі так чинити. Все-таки, вона мати мого чоловіка. Та от і ми стали немічними. Я важко переносила дорогу. А у мого Василя була сестра. Молодша за мене і здоровісінька.
Попросила жінку, яка ніколи в матір не вкладалась ніяким чином, просто підмінити мене хоча б на місяць. Думала, що трохи відпочину і зміцнію.
Не уявляєте. Вона відмовила. Я не розуміла, чому повинна доглядати з свекрухою. Чоловік справді здавна хворів. Я не винувачу його. Але як же донька?