Мені вже 68 рік пішов. Чоловіку 70 нещодавно виповнилось. Маємо сина і дочку. Обидвоє одружені, живуть в місті. У Олега донечка 3-річна, а у Олесі 6-річний син. А ми з чоловіком у селі живемо. Дім власний все-таки найкращий варіант для нас. І вийти на двір можемо будь-коли, і попрацювати. Город свій, кури, можемо внукам передати домашнього, свіженького. Не те, що в тих магазинах зараз.
Ми накопичували гроші увесь цей час. Хотіли заощадження поділити на обох дітей. Усе-таки їм знадобиться. І дім свій теж порівну ділити хотіли. Комусь одному записувати буде несправедливо, мабуть. От так з чоловіком і домовились. Сума вже досить велика була. Одного разу діти в гості приїхали, то ми і повідомили про своє рішення. Вони наче з усім згодні були. Та от підозрюю, що зять і невістка не дуже. І почали свою роботу, коли поїхали.
Пізніше ми обоє занедужали. І то серйозно. Злягли, не могли ні собі допомогти ні одне одному. Подзвонили дітям. Дочка сказала, що негайно приїде. Син спочатку не брав слухавку, потім невістка відповіла і сказала, що не має можливості відпустити чоловіка. У них дитина мала, треба з нею допомогти і по господарству справ багато.
Олеся вже за пів години приїхала. Привезла багато продуктів, фруктів. Також зятя привезла. Він лікар все-таки. Оглянув нас. Привезли ще ліків. Чоловіка дочка відправила додому, а сама з нами вирішила залишитись поки не одужаємо. Виходила нас. І доглядати встигала, і їсти готувати, і навіть на городі допомогла дещо досадити.
Ми, звісно, зворушені були. Чули ще, що Внук дуже хоче окрему кімнату. А вони живуть у невеличкій однокімнатній квартирі. Що вдалось взяти на виплату, щоб одразу переїхати, те й купили. Та зараз хлопець дорослішає, а грошей лишніх на нове помешкання ні дочка, ні зять, звісно, не мають. Олеся це без задньої думки розповіла. Нічого не просила.
Та ми ще й не думали нічого змінювати у розподілі майна. Проте, коли потрібна була допомога, щоб відвезти картоплю на базар, син знову відмовив. А донька навіть не перепитувала, одразу примчала. Тоді вже з чоловіком не сумнівались. Вирішили свої погляди таки переглянути. І не думали навіть що про нас подумають інші.
Покликали дітей до себе. Сказали, що будемо говорити про гроші, які хочемо їм передати. На це питання син з невісткою одразу ж відгукнулись. Перші приїхали. Донька трохи пізніше. От з ентузіазмом сиділи, чекали нашого рішення. Ми й сказали, що дочці віддамо усі накопичення просто зараз, щоб вони змогли купити більшу квартиру. Син і так мав велику житлову площу, бо перший час у нас жив. А після нашої смерті дім нехай навпіл поділять Олег і Олеся. А ви як думаєте? Правильне рішення?
