Ми з Олесею одружились, коли нам було по 25. Колись ми вчились в одному класі в школі, та вийшло так, що мені довелось поїхали з батьками в інше місто. Та за стільки років ми зустрілись з Олесею, та зрозуміли, що більше розлучатись ми не хочемо.
Для того, аби жити разом, ми довго працювали. Заробивши грошей, ми купили квартиру та зробили там ремонт. Батьки моєї дружини жили в іншому місті, як і мої. Та довгий час через роботу, та інші питання у мене зовсім не було часу познайомитись із мамою та батьком Олесі.
Так вийшло, що я не встиг, і з пані Інною, своєю тещею, я познайомився тоді, коли не стало тестя. Відтоді між нею і двома синами почались проблеми та сварки через квартиру, з якої вони хотіли прогнати матір. Олеся намагалась допомогти матері, але все дарма, і сини тільки сильніше “налягали” на неї.
Ще коли ми тільки зустрічались з моєю дружиною, то домовились, що в будь-якому разі з батьками жити ми не будемо, адже це абсолютно неправильно. Незручно, коли хочете провести вечір удвох, але батьки за стінкою заважають розслабитись та відпочити. Саме тому ми довго не з’їжджались, доки не купимо власну квартиру. Мої мама з татом живуть у великому будинку, і неодноразово кликали нас з Олесею жити до себе, та ми завжди відмовлялись.
Тому, після того, як сини моєї тещі почали вимагати піти з квартири, я почав переживати через те, чи не захоче моя дружина забрати матір до себе. Коли все трохи втихомирилось, та наче заспокоїлось, у нас з Олесею народилась донька. Я був надзвичайно щасливий, адже це моя донька, така маленька…
Розуміючи, що тепер на мені ще більша відповідальність, я почав працювати ще більше, мене підвищили на роботі. Відтоді я йшов з дому о восьмій ранку, а повертався о восьмій вечора. Олеся сидить вдома з дитиною. Я бачу, як їй важко, але, приходячи додому, і сам ледь на ногах стою. Часом я встаю вночі до доньки, але що то є: декількох нічних підйомів проти цілого дня з дитиною на руках?
Малеча у нас виявилась вередливою, спати вона не на руках не хотіла, постійно плакала, так ще й болі в животі її мучили, тому дружина практично не відходила від донечки, що замучувало її ще більше.
За кілька місяців після народження дитини, мене відправили у відрядження на два тижні. Я дуже переживав як там буде моя Олеся справлятись з дитиною. Так я хоч ввечері з нею бавився, і вона могла приділити трохи часу собі, а зараз вона лишиться зовсім одна.
Час пройшов швидко, і по приїзду додому я побачив, що у нас вдома поселилась моя теща. Олеся, зустрічаючи мене, виглядала зовсім відпочилою та свіжою, на відміну від того, якою мене проводжала.
Як виявилось, Інна все ж втратила квартиру — її синам все ж вистачило совісті, аби вигнати матір з дому, і моя Олеся не знайшла іншого виходу, як забрати маму жити до себе.
Спочатку я розізлився, але згодом побачив, що моїй дружині так набагато легше. Пані Інна сидить із онукою вдома, а ми можемо вийти разом на прогулянку та приділити час нашим стосункам, вперше за довгий час.
Можливо, це не було поганою ідеєю жити разом із батьками…
