Моя подруга Інна після жахлив0ї ДTП провела близько пів року на л1карняному ліжку. На жаль, їй ставало все г1рше й 0станній місяць свого життя вона провела в к0мі. Л1карі ледве вмовили чоловіка в1дключити дружину від аnаратів, що підтримували її життєдіяльність, пояснюючи такий намір тим, що її стан все одно не cум1сний із життям і в к0мі вона може провести ще не один рік, забравши можливість на порятунок в інших людей, які цього потребують і можуть вижити та відновити своє здоров’я.
У Інни залишилась п’ятирічна доня Віра. Поки її батьки вирішував всі справи з л1карнею, нотаріусами та іншими установами, за Вірочкою наглядати було нікому. З Інною ми були разом зі шкільної парти, жили на сусідніх вулицях, завагітніли з різницею у кілька тижнів і обоє народили доньок. Я запропонувала Віктору, чоловікові подруги, забрати Вірусю до нас, доки він владнає всі документальні питання. Хоча я розуміла, що йому потрібен також час на те, щоб прожити своє r0ре, і в такому стані догляд за дитиною може бути трохи 0бтяжливим.
Мій чоловік вже два роки закордоном, тому живемо з донькою ми тільки удвох. Аріна з Вірочкою дружать ще з пелюшок. Часто, коли після гостин комусь із них доводилося йти додому, вони разом загадувала бажання, щоб жити разом. Я вірю в силу думок, тільки ніколи б не могла уявити, що вони можуть реалізуватися таким жахли8им способом.
Коли Віруся переїхала до нас, я робила все, щоб відволікти її від думок та питань про маму, хоча за останніх пів року вона вже звикла бути без неї. Ми з дівчатами зробили перестановку у їхній кімнаті, будували намети з крісел та ковдр, теплими вечорами виходили гуляти, вивчали сузір’я, розмальовували обличчя спеціальною фарбою, годували качок на озері, запускали в небо повітряні кульки, готували домашню піцу, дивились мультики.
Вам може здатись, що я не дуже то й cуму8ала через вtраtу подруги, але це не так. Я теж переживала це r0ре, просто по-своєму. Але перебування з її донькою і таке проведення часу зробило мене насправді щасливішою, дозволило поринути в дитинство, відчути цю безтурботність і безумовну дитячу любов у подвійному розмірі.
На перший погляд здається, що це я допомагала Вірі. Насправді й вона неабияк допомогла мені.
