Андрій та Надія були знайомі з університетських часів. Стосунків як таких у них не було час від часу перетиналися в одній компанії
Андрію Надя дуже подобалась. Він довго намагався завоювати її. На що дівчина завжди відповідала однаково: хоче буде вільною та не обтяжувати себе ні стосунками зараз – ні надалі заміжжям.
Та якось так вийшло що вона завагітніла від Андрія. Це було для них обох шоком. Вони якраз закінчували університет.
Надія навідріз відмовилась народжувати. Вона ніколи не любила дітей і тим більше не планувала їх. Андрій благав кохану вийти за нього, та народити йому дитину – та вона була категоричною у своєму рішенні.
Андрій був у відчаї, тоді вирішив розповісти про це мамі Надії – Олені Степанівні. Сподівався, що хоч вона зможе впливати на дівчину.
Так і сталося, мама переконала Надію народити. Але та сказала що виховувати дитину вона не збирається і не буде.Тому Олена Степанівна погодилась виховувати внука чи внучку сама.
Незабаром народилась гарненька дівчинка, назвали її Настя.
Спочатку її виховувала бабуся, а згодом, коли Андрій знайшов собі добру роботу – забрав її до себе.
З Надією вони так і не одружилися.
Після народження доньки вона переїхала в інше місто та ні з ким більше не підтримувала зв’язок.
***
Пройшло 25 років. Весь цей час Андрій виховував та допомагав усім чим міг своїй доньці. Часто йому було складно, адже виховував він її сам. Так і не одружився. Всі сили та час приділяв доньці.
Надія ж так ніякої участі у вихованні доньки не брала, навіть і жодного разу не подзвонила. Та її мама – Олена Степанівна всіляко допомагала. Коли Андрій був на роботі вона брала внучку до себе.
Настя виросла, закінчила школу, університет та вийшла заміж за хорошого чоловіка.
У неї була престижна робота з високою заробітною платою.
Настя безмежно любила батька та бабусю – адже це була вся її сім’я. Повністю вставши на ноги вона змогла допомагати їм. З чоловіком вони забезпечували батька та бабусю усім необхідним, щоб ті ні в чому не потребували.
На жаль, згодом бабуся померла – це стало великим горем для Насті. В останні дні свого життя вона написала заповіт, в якому зазначила єдиним спадкоємцем свою кохану внучку.
Так дівчині перейшов будинок з садом. Оскільки вони з чоловіком жили у своєму будинку, то вона попросила батька, щоб він там оселився та доглядав за садом. До того він мешкав у квартирі, а будинок просторий і сад довкола – завжди можна з легкістю вийти на свіже повітря, сісти на лавочку й погрітись на сонечку. Андрій погодився.
***
Якось Андрій побачив що біля хвіртки ходить якась жінка. Подумав, це поштарка та принесла газету. Тому підійшов ближче.
Яким було його здивування коли він зрозумів що це – Надія. Вона також була приголомшена побачити там чоловіка.
Вона прийшла до матері, адже не знала що її вже давно немає в живих. В них вдалося спокійно поговорити, та й Андрій не тримав зла на Надію і давно змирився з її вибором.
Надія планувала переїхати знову до матері. Але тепер, коли дізналася що вона померла – попросила Андрія звільнити будинок.
Андрій був ошелешений такою наглістю Надії. Відмовився та пояснив їй, що вона тепер тут ніхто і ніяких прав на будинок не має.
А цей будинок належить їхній дочці – яка й дозволила йому тут жити.
Попросив Надію піти.
Через спільних знайомих вона десь роздобула номер Насті. Зателефонувала до неї та відбулась розмова.
– Привіт донечко! Як ти як поживаєш?
– Доброго дня. А це хто? Я вас не знаю! І чому ви мені дзвоните?!
– Доню! Та як так. Це ж я – твоя мама.
– Вибачте, але у мене немає мами. Вона зникла одразу після мого народження.
– Ось так ти з матір’ю розмовляєш?! Добре тоді до справи – я приїхала, щоб жити у будинку своєї матері. Ти розумієш про що йдеться?
– Так, тепер прекрасно розумію для чого ви з’ явилися. Але вашого там нічого немає. Бабуся заповіла будинок мені, тому попрошу вас більше мене з батьком не турбувати та зникнути як ви це зробили колись. До побачення!
