Юля та Петро були ще зовсім юними, коли вирішили одружитися. Хлопець був родом з села, в місто переїхав з батьком, коли той розлучився з дружиною, мамою Петра. Там Василь (тато хлопця) взяв на виплату двокімнатну квартиру, мав досить хорошу роботу. Повністю міг дозволити виплачувати за житло, гарно одягатися, допомагати синові. Петя був працьовитий хлопець, то ж відразу переїхавши в нове місто, знайшов роботу на будові. З навчанням у нього клеїлося не дуже, то формально батько допоміг прилаштувати його в ПТУ, щоб хоча б якийсь диплом мати.
Юля ж закінчила школу на відмінно, вступила до столичного університету та мріяла залишитися у Києві жити. Матері не стало вже давно через невиліковну недугу, батько більшість часу перебував на роботі закордоном. Якось одного разу на новорічні свята дівчина приїхала додому, хотіла зустрітися з друзями, колишніми однокласниками, навести трохи лад в рідному будинку. Одного вечора зустрілася з давньою подругою та пішли в кафе. Там вона й познайомилася з Петром. Відразу Юлі впав в очі молодий, стрункий, широкоплечий молодик з карими очима та щирою посмішкою.
У них закрутився роман. Петро щодня телефонував Юлі, зустрічав та проводжав на потяг, коли та приїжджала чи відправлялася в столицю, вірно чекав. Перше планували, що Петро переїде до неї у Київ, там знайде роботу, винаймуть житло та потихенько житимуть. Але не так сталося, як гадалося. Батько Петра раптово захворів, йому потрібен був догляд, тому переїзд довелося відкласти. В Юлі на носі були випускні іспити бакалавра, до яких вона ретельно готувалася.
Юлі важко було уявити, як вона ще зовсім юна, лише після університету та Петро, в якого за плечима тільки закінчене формально ПТУ, зможуть вижити в величезному місті. Тому дівчина почала нагнітати Петі, що ця ідея не особливо радує, перспектив вона не бачить. Вирішили, що дівчина повернеться в рідну провінцію.
З Петровим батьком Юля жити не бажала, тим паче, що в неї пустувала хата, бо тато рідко там бував, лише коли приїжджав на тиждень-два з-за кордону. Постановили, що спробують жити самостійно в Юлі. Через певний час хлопець зробив пропозицію, зіграли невеличке весілля. Запросили лише найближчих родичів та декілька друзів. Молодята були неперевершені: шикарний костюм молодого, мереживна сукня Юлія, довга фата. Оформленням столів та залу займалася Юлина тітка, що працювала в цій сфері довгі роки та мала неабиякий смак.
Зі свекром Юля бачилася всього декілька разів, свекруха взагалі проживала в іншій області. З нею невістка спілкувалася до весілля суто по телефоні. Сказати, що стосунки між ними були поганими чи навпаки ідеальними нереально, бо жили на відстані.
Через пів року після весілля Юля зрозуміла, що завагітніла. Петро не тямив себе від щастя, він так давно мріяв про донечку! Вагітність проходила добре, Петро багато трудився, брав підробітки, відчував відповідальність за своїх дівчаток. Юля тим часом працювала вдома з комп’ютера. Начебто, жили не бідно, на їжу вистачало, на одяг, комунальні, та на щось більше не вдавалося скласти. Дівчину це відверто лякало, бо попереду безліч витрат: пологи, покупки для новонародженої, ліжечко, коляска. Тато Юлі мав хороший заробіток, проте ніколи дочка в нього не просила грошей. Навіть, коли була студенткою, самостійно підробляла в кафе та отримувала стипендію. Свекор теж не особо прагнув матеріально допомагати, хоча можливість так само мав.
Петро довго вагався над цим, та таки запропонував дружині переїхати на перший час до його тата. Казав, що там є дві кімнати, вони поселяться в одній, батько в іншій. Так буде легше з комуналкою, з продуктами, та й тато не образить. А Юля сумнівалася, чи зможе вжитися зі свекром. Бо все виглядає райдужно та щасливо, коли зустрічаються раз у тиждень, та ніяк не щодня. Петро таки переконав.
Василь дійсно виділив їм більшу кімнату, допоміг з купівлею ліжка та коляски для внучки. Перших два тижні спільного життя пройшли прекрасно. Юля не могла повірити, що бувають такі стосунки між невісткою та свекром. Навіть своїй бабусі, що жила в селі, щодня телефонувала та ділилася тим, який хороший в Петра батько.
Перше непорозуміння виникло тоді, коли Петро цілий день був на роботі, Юля працювала на ноутбуці, ввечері Василь прийшов додому, зайшов на кухні та звідти вже почав кричати:
– Невісточко, що не можна було спуститися з квартири та купити хліба? Ти цілий день просиділа в хаті, палець об палець не вдарила. Ти вагітна, але не хвора!Бігом до магазину, щоб це було востаннє.
Юлі стало прикро, вона дійсно забула купити хліб додому, але ж цілий день пропрацювала, хоча Василь не розумів, як то може бути дистанційна робота, не виходячи з дому. Вона швидко зібралася та зі слізьми на очах пішла в найближчий супермаркет. Петрові не стала нічого говорити, не хотіла конфлікту.
Наближалася свята вечеря. Юля приготувала багато страв, чекала хлопців до столу. Помолилися, першим спробував кутю Василь. Відразу ж скривився, грізно глянув на невістку:
– Ти що, смаку зовсім не маєш? Скільки ти меду туди влила? Це їсти неможливо. Гидота.
Юля знову мовчки стерпіла образу. Далі посипалася критика грибної юшки, бо в них в селі обов’язково давали картоплю, вареники завеликі, оселедець пересолений, навіть скатертину й то не таку застелила на стіл. Петро не витримав першим:
– Тату, сьогодні Свята Вечеря. Не можна сваритися в такий день. Юля ж старалася, нехай не все вдалося, як того хотів ти, але вона могла зовсім нічого не зробити. Їй з дні на день народжувати.
– Ти, Петре, взагалі помовчав би. Прийшли жити до моєї хати, то будете робити так, як скажу я. Я й так свій гаманець вивертаю, щоб всіх прогодувати. А свою зарплату ти тратиш виключно на себе та твою дівку.
Петро грюкнув по столу:
– О ні, цього вже не буде. Яка вона дівка? Вона моя законна дружина, скоро народить мені мою донечку. А ми, тату, дякуємо, за вашу доброту та гостинність. Більше не набридатимемо тобі. Живи, як хочеш. Готуй, як любиш.
Петро мовчки встав з-за столу, слідом за ним Юля. Тихенько зайшли до кімнати, зібрали всі пожитки. Василь навіть словом не обмовився, дожовуючи той несмачний пиріг. Не став їх зупиняти. Молодята повернулися до будинку Юлі…Краще бідніше у своєму домі, ніж солодше в чужому.
