Коли ми тільки одружились, у мене був успішний бізнес. Олена завжди мені допомагала його просувати та з нас був чудовий тандем підприємців. Єдине, ми не могли розділяти роботу і дім, тому на цьому ґрунті завжди були сварки.
Адже побут нікуди сам не дівався, а так, як ми були дуже зайняті роботою, сил на прибирання і готування зовсім не залишалось. Одного разу я вирішив поговорити з дружиною про це. Мовляв, досить їй займатись кар’єрою, я чоловік і хочу сам забезпечувати нашу сім’ю.
А від коханої мені хотілось банально отримувати домашній затишок, власно приготовлену смачну їжу та й діток пора було планувати. Вона ж такі мої ідеї не підтримувала – казала, що не відчуватиме себе щасливою, якщо загрузне в побуті. Все боялась, що так, стане не цікавою мені. Я зауважив, що Олена і в материнстві себе не бачить, хоча колись, ми планували мінімум двох діток.
Нам вже під 30, біологічний годинник жінки, на скільки я знаю, працює не на її користь. Скільки історій є про те, як важко жінкам потім народжувати. Переживав, що дружина так і не захоче зробити нас батьками. Та випадок вирішив усе за нас, одного разу Олена себе погано почувала і, як виявилось, це був токсикоз.
Ми звісно, були якийсь час шоковані, але згодом відчули радість. Я пообіцяв коханій, що зроблю усе можливе, щоб вона не відчувала себе домогосподаркою закритою в чотирьох стінах. Ми з нетерпінням чекали народження дитини, але всю вагітність Олена як і раніше працювала. Звісно, я сварився з нею за це, казав, що їй потрібно більше відпочивати й зайвий раз не напружуватись, але вона мене не слухала.
Найбільше боявся, що як тільки народиться дитина, кохана не захоче приділяти їй увесь свій час і повернеться на роботу. Я вважав, що мати повинна постійно бути з немовлятком як мінімум до року. Наш бюджет дозволив би їй зовсім не працювати, але такій трудоголічці хіба щось докажеш?
Ось місяць тому, народилась у нас прекрасна донечка. Така маленька, беззахисна – перший час навіть боявся її на руки взяти. Ми з Оленою були надзвичайно щасливі, але чомусь мені здалось, що я більше виконую роль матері ніж дружина. І був шокований, коли вона запропонувала мені сидіти вдома і бути з донькою, в той час, як кохана працюватиме. Поставила ультиматум – або я з донькою, або ж вона найме няню, а сама в декреті сидіти не буде.
Я не став переконувати дружину, розумів, що її вибір остаточний і погодився сидіти з малечою. Чи почував себе я недо – чоловіком через те, що ми з коханою помінялись місцями? – Ні, я передбачав такий перебіг подій і вже давно один бізнес зробив дистанційним та практично пасивним. Я з нього отримував хороший дохід, а сил туди вкладав по мінімуму. Таким чином я міг і заробляти та бути в декреті замість Олени.
Я не виню її за такий вибір – краще, що вона про це сказала відкрито, а не була не щасливою виконуючи різну домашню роботу. Ми живемо у 21 столітті й тут вже немає гендерних обов’язків, лише домовленості, які стосуються лише пари. Так, ми щасливі, реалізовані й у нас більше не виникає сварок на цьому підґрунті, адже кожен займається тим, що йому подобається.
