Мій син завжди притримувався думки, що батьки не мають втручатись в особисте життя молодої сім’ї. Я це чула від нього безліч разів. Проте, не до кінця зрозуміла. Втручатись не повинні, а допомагати фінансово – зобов’язані.
Що ж сказати, доволі неочікувано, та нічого вже не зміниш. Зараз син не спілкується зі мною. Підтримав невістку.
А ще доклались свати мої улюблені, які всюди втручаються постійно, але вони молодці, лише я якась неправильна, бо не маю зайвих грошей, щоб фінансувати дітей. Ні, то ні. Я теж не вибачатимусь.
Вини моєї в цьому нема. Отож, я дуже хотіла сина колись. Враховуючи, що вийшла заміж пізно, то на більшу кількість дітей і не наважилась. Виховувала одинака, але досить строго.
Боялась, щоб розбещеним не був, бо мене і подруги, і знайомі частенько лякали тим, що єдині діти в сім’ї виростають розбалуваними тюхтіями. Нам з чоловіком вдалось уникнути такого стереотипу.
Син у нас виріс дуже розумним, це всі навколо помічали і я так тішилась.
Минав час, у школі Олег не був розбишакою, гарно навчався. Навіть золоту медаль отримав. І це без репетиторів узагалі. Вступив на бюджетне місце в університет.
У студентські роки вже геть самостійним став, щоправда на фінансову грамотність і незалежність ми якось і не зважали.
Думали, що прийде час і він зорієнтується, впорається, навчиться заробляти. А зараз дитина ще має перебувати під батьківською опікою.
У 24 сказав нам, що хоче одружуватись. Ми сказали, що ще трохи рано. Нехай знайде хорошу стабільну роботу, бо в цей час він підробляв кур’єром. Домовились і він впорався. Отримав досить нормальну посаду.
Хоча й зарплата для початку була не надто велика. Та ми думали, що він хлопець розумний підтягнеться. За 2 роки справили весілля. Я за цей час понесла важку втрату, помер мій коханий чоловік.
Сталось це раптово, обірвався тромб. Тому я й була в шоці і не могла відійти кілька років. Але якось дітей одружила.
Невістка була досить непоганою дівчиною, але здалась мені трохи лінивою. В будь-якому випадку, не мені з нею жити, тому буде як буде. Я синові перечити не хотіла, якщо він її кохає. Отож, переїхали в орендовану квартиру. Я питала чи всього їм вдосталь чи потрібна допомога.
Вони сказали, що ні. Наче б то зарплатні вистачає. Минуло кілька років, я прийшла за запрошенням до них в гості. Похвалила якось сина як він добре справляється.
Ніби і сім’ю утримує, і працює гарно. Та перебила мене сваха. І то досить жорстко. Почала висувати претензії, мовляв я безсовісна.
Мені тоді взагалі було незрозуміло, що це за звинувачення такі. Хіба я щось комусь зробила? Виявляється, це вони з чоловіком допомагають дітям сплачувати оренду, а в сина мого зарплатні не вистачає. Вони допомагають.
А я така безсовісна, тому що не втручаюсь. І зовсім не впливаю фінансово на сім’ю дітей. Тепер на мене всі ображені.
