У мене підростає двійко дітей – дві красуні -донечки. Старшій, Софійці, вже десять, а молодшій Маринці – вже сім. Дівчата у мене хороші, але інколи у них трапляються непорозуміння – вони не можуть поділити іграшки та часто ображаються одна на одну. Чи то вік такий, чи то характер ,але Маринка дуже любить зачіпати та сваритись зі старшою сестрою, а там або просто ображається, або ж може розплакатись. Ми намагаємось їх заспокоїти та примирити, але не завжди це виходить. Якщо Софія готова до дружби, то молодша починає «ставати у позу» і ще більше провокувати конфлікт.
І от свій бойовий характер Марина вирішила продемонструвати на Дні народженні старшої сестри. Софії якраз виповнювалось десять і ми вирішили гарно відсвяткувати – накупили багато подарунків, кульок та приготували багато смачного. Добре, що у нас є власний будинок з подвір’я, то ж усе святкування відбувалось там – тим паче на дворі середина літа.
Донька давно мріяла про ляльковий будиночок і ми його купили, але з розрахунком, що і молодша буде гратись ним. Як ми і очікували, Соня була у захваті – вона обнімала нас, раділа і була просто щаслива. Що не скажеш про Марину – вона розізлилась, розплакалась і побігла додому. Їй не сподобалось, що сестра отримала стільки уваги, а про неї ніхто й не думав. Їй все здається, що ми Софію любимо більше – хоч це не так. Для нас доньки однакові і ми однаково сильно їх любимо. Але це важко пояснити дівчинці, яка постійно ображається на всіх – характер такий.
Так от, коли Маринка забігла у їх з сестрою кімнату, то помітила ще декілька подарункових пакетів – в одному була сукня, а в іншій красива лялька. Зі злості моя донька зіпсувала сукню, порвала її ,а ляльку обмалювала фломастерами. Про це ніхто не знав до одного моменту.
Ми знали, що наша молодша донька буде ображатись тому ми і для неї підготували подарунки – саме цю ляльку і сукню. Тож я збігав у дім за пакунками та вручив сюрприз при гостях. В той момент я не розумів чому донька так дивно на мене дивиться. Я запропонував поглянути що там, але Марина відмовилась. Тож я сам дістав ляльку та сукню і те, що ми побачили мене здивувало – сукню вже точно не можливо зашити та й не знати чи відмиєтсья лялька.
Коли я подивився на доньку, то зрозумів – це справа її рук. Вона почервоніла і розплакалась. Потім поглянула на всіх і втекла в дім. Я пішов за нею, щоб поговорити. Доня зізналась мені, що вона хотіла нашкодити сестрі, а не собі. Що якби вона знала, що подарунки для неї – то не робила б таке. Дочка розповідала та плакала гіркими сльозами.
– Тобто ти не шкодуєш, що хотіла зіпсувати сестрі свято? Тобі жаль себе, Маринко? – запитав я.
– Таточку, але ж яка я гарна б була у цій сукні. І лялька така, про яку я мріяла. Як я могла. Більше не буду намагатись комусь нашкодити, – продовжила донька.
– Дуже шкода, що ти так і не зрозуміла, що не можна бажати і робити зло іншим, адже воно повернеться до тебе з більшою силою.
І хоч я намагався пояснити дитині, що вона вчинила недобре та її то мало цікавило. Вона й далі почала запитувати мене чи я куплю їй нову ляльку. Тепер я й не знаю, як донести до неї свою думку? Можливо у вас є ідеї і ви порадите мені способи як все розставити по поличках?
