Ми з моїм хлопцем не були одруженими. Планували весілля ще через рік, або навіть два. Однак у життя були інші плани, – я дізналася, що вагітна. Спершу Максим був не проти, поки ми не дізналася, що чекаємо одразу на трьох дітей. Напевно, колишній був до такого не готовим, адже просто пішов…
Ви знаєте, я не стала його стримувати, кричати та плакати, що виховувати дітей одній дуже важко, а коли їх аж троє – просто неможливо. Квартира, в якій ми проживали, належала моїм батькам, тож без оселі не залишилась. Робота у мене віддалена, декретна відпустка мені не грозила. Я знала, – у мене все вийде без допомоги (батьки живуть та працюють закордоном і приїхати не мали можливості).
Вагітність проходила на рідкість спокійно, мені вдалося виносити трьох дітей без особливих ускладнень і народити в тридцять шість тижнів — це везіння, так буває далеко не завжди. Після народження на мене очікували довгі дні догляду за цими карапузами. У цьому для мене виявилося нічого складного, просто все доводилося робити тричі.
Діти були спокійними і навіть давали мені по декілька годин вдень на відпочинок та роботу. Признаюся, у перші місяці я майже не спала, адже кожен по черзі прокидався і плакав, а ще потрібно було виділяти додатковий час на заробіток. Можливо, дрімала десь по 2-3 годинки під світанок. А вже після пів року діти самі увійшли в режим, засипаючи самостійно, приблизно в один і той самий час. До слова, ще доволі важко гуляти містом, – коляска велика та важка, – ще би, троє дітей вожу!
Зараз нам уже 2 рочки, увесь час ніхто мені не допомагав і я щаслива, що змогла бути прекрасною матір’ю для них. Сподіваюся і надалі все буде так легко та просто!
