Коли я завагітніла першою дитиною, то батько мого чоловіка Олексій постійно розповідав йому про те, що обов’язково потрібно виховувати і сидіти із дитям. Казав, що батькова роль в житті дитини має бути не меншою, ніж мамина. Ми все слухали ці розмови, але не розуміли до чого вони. Ні я, ні мій чоловік не розуміли звідки в батька такі думки і чому він взагалі про це говорить, поки Оксана, моя свекруха, не розповіла одну цікаву історію.
Олексій працював на роботі, де він був зайнятий лише до обіду. А коли приходив додому, то не дуже хотів займатись зміною пелюшок, та миттям пипок для дітей, тому усім займалась його дружина. Оксана сумувала за своєю роботою і не могла знайти собі місця вдома, хоч і змучувалась нереально, поки сиділа з малюком. Робота жінки в декреті нелегка: погуляй з дитиною, погодуй її, поклади спати, знову погодуй, помий, в хаті прибери, їсти чоловікові наготуй тощо. Тому, після 11 місяців декрету, Оксана вирішила піти на роботу. Олексій сказав, що без проблем посидить з дитиною, адже в цьому немає нічого складного.
І справді, складного нічого немає, але й простого теж небагато. В перший час у мого свекра навіть усе виходило. Малюка він вдягнути умів, нагодувати теж, але от із прибиранням і готуванням це було поєднувати важкувато.
Перші декілька днів у нього все вдавалось, не ідеально, але теж непогано. Але із часом ентузіазм став згасати, Олексію ставало все важче і важче присвячувати весь час дитині, хоч до обіду із малям сиділа мати Оксани.
Свекор почав жалітись на те, що він змучився, що хоче десь піти, аби відволіктись від домашніх справ. І тоді він визнав, що сидіти із малюком — це велика відповідальність, і коли жінка каже, що сил в неї немає, то це не від того, що вона весь день просиділа на дивані, а від того, що справді це величезна праця – віддавати весь час дитині і домашнім справам.
Тому Олексій і вчив свого сина, аби той ділив всі обов’язки по догляду за малюком із дружиною, адже допомагати доглядати за дитиною і просто доглядати власноруч — це різні речі, які неможливо порівняти.