Я хотів поділитись з нею радісною новиною – я вступив до столичного ВНЗ на державний та ще й на ту спеціальність, про яку я мріяв. Єдине, чого я потребував – невеликої фінансової допомоги від батьків, бо в гуртожитку для мене не було місця. Але мати мене одразу ошелешила і сказала, щоб я забув про її гроші та викручувався сам, а все тому, що моя старша сестра виходить заміж і вони повинні їй зробити пишне та дороге весілля. І взагалі – я чоловік і це все мої проблеми.
В столиці я живу вже майже десять років – як поїхав на навчання, то й залишився тут. Влаштувався у класну компанію головним маркетологом, знайшов кохану дружину та, навіть, зміг придбати собі невелику двокімнатну квартиру з відмінним ремонтом. Все у мене було чудово, не враховуючи одне – за всі роки я жодного разу не їхав додому – але рідні тим не переймались. Я зрідка телефонував мамі, щоб дізнатись як її справи та чув тільки розмови про сестру та її дітей. Мама повністю присвятила своє життя сестрі – вона пішла з роботи, щоб доглядати дітей Олени, вона витрачала останні гроші на них та купувала не тільки смаколики чи іграшки, а й одяг. Сестра жила у своє задоволення, хоч з чоловіком вона розлучилась через декілька років після одруження. Аліменти на дітей вона витрачала на себе та і її зарплатня, у більшості, теж була тільки її. Моя мама як не продукти з пенсії приносила до квартири сестри, то оплачувала комунальні послуги.
І от нещодавно про мене згадала мати. Виявляється, що сестра підбурила її продати квартиру і віддати гроші їй, а мамі оселитись в її домі – легше за дітьми дивитись та й мамі не так самотньо буде. Принаймні так стверджувала Олена. Та за декілька місяців моя сестра знайшла нового кавалера і вирішила знову вискочити заміж. Тільки виникла одна проблема – новий зять та теща ніяк не могли знайти спільної мови. Постійні сварки та проблеми дратували Олену і вона вирішила виселити маму зі свого дому. Але от куди йти – не сказала. Винаймати квартиру мати не має грошей от і пригадала, що в неї є син. Все б нічого, якби вона попросила про допомогу. Але ж вона одразу почала розмову зі сварки:
– То ти, сину, вже чисто забув за маму. Не цікаво тоді ні як вона живе, ні що їсть і у що вдягається? Сам живеш у розкоші, а мама бідує? І не кажи, що не маєш грошей, адже я зустрічала Ігоря, який розповів про твої успіхи. То як? Сам будеш платити аліменти, чи мені тебе до суду подавати?
Я знав, що моя мама не плекає до мене надто ніжних почуттів, але щоб так злісно та відверто нахабно спілкуватись? Сказати, що я був у шоку – не сказати нічого. Я спочатку не знав й що відповісти. Та зібравшись з силами я сказав мамі:
– Я орендую тобі квартиру на перших два місяці, а далі ти шукай роботу і викручуйся сама. Хочеш – подавай до суду, а хочеш – приймай ті подарунки, які я тобі пропоную. Я буду давати тобі певну суму щомісяця, але вона точно тобі не сподобається. А повністю утримувати я тебе не збираюсь.
Не знаю, чи добре я вчинив, але я просто не мав вибору. Мати ніколи не переймалась мною і тим, як я живу. Я поїхав до столиці з пустим гаманцем і працював вантажником, щоб заробити на оренду кімнати у комуналці. То чому я тепер маю переживати за неї? Тим паче вона продала квартиру, частина якої б мала дістатись мені у майбутньому.
