Мій тато вже в поважному віці, має 81 рік. Все життя за ним доглядала мама, тепер настала і моя черга. Я постійно купую йому все необхідне для життя і приходжу доглядати за ним. Весь час він сприймав це як належне, ніколи не дякував за мою допомогу, лише час від часу робив зауваження що я щось не так зробила.
Напевно, він це робить не для того, щоб мене образити, а для того, щоб я перестала до нього їздити і забрала його до себе жити. Однак я на таке не хочу йти. Я ніколи не чула від нього слів подяки чи турботи, лише я йому була все винна. В нього є ще син, мій брат, з яким він завжди проводив багато часу і підтримував його. Тільки зараз чомусь їхній зв’язок вже не такий міцний.
Тато ніколи не схвалював мій вибір. Коли я виходила заміж, він мене осуджував за те, що я вибрала простого хлопця з небагатої сім’ї, а не солідного мужчину з мільйонними статками. Тому після того ми стали спілкуватися ще менше, а в гості до нас він ніколи не хотів їхати.
Лише свого сина він завжди був радий бачити, бо в того і з кар’єрою склалося, і жінка в нього розумна й хазяйновита, і діти золоті. Мені з ним змагатися не було сенсу.
З братом ми завжди були в хороших стосунках. Він допомагав мені, як міг, я ж, в свою чергу, його виручала в складних ситуаціях. Однак в наших розмовах ми рідко згадували про тата. Брат знав як той до мене ставиться, однак нічим не міг зарадити, тому ми й оминали цю тему.
Загалом, це не дивно, що татусі більше люблять своїх синів. Але коли не стало мами, мені дуже потрібна була підтримка тата, але йому було не до мене, як і завжди. Тоді він вирішив підтримати сина, допомогти справитись з горем, усіляко відволікти його.
В той час в нього виникли проблеми з роботою, а враховуючи те, скільки разів брат мені допомагав, я вирішила йому віддячити. Я поговорила з друзями і знайомими, яких знала в тому бізнесі й домовилась про роботу для нього, оскільки знала як важливо нести відповідальність за сім’ю і бути завжди поруч.
Тато теж наважився на добрий вчинок заради сина. Він продав свою машину для того щоб забезпечити брата грошима на той час, поки все не владнається і не стане як раніше. Про мене і мою сім’ю він навіть тоді не згадав, хоча знав, що ми не так заможно живемо, і що ті гроші нам точно стануть в пригоді.
Тоді тато допомагав йому як міг. І харчі, вирощені біля дому, передавав з села в місто. І онуків забирав до себе няньчити й виховувати, коли всі були на роботі чи по справах. Все, про що просив син, він з радістю робив і почував себе потрібним. Однак його не часто запрошували в гості до міста, лише самі приїжджали в село або забрати продукти, або залишити дітей на вихідні.
Влітку я взагалі нічого не чула про тата, бо коли були літні канікули у дітей і йому привозили двох школярів, він був з ранку до вечора у справах і турботах. Однак я лише раділа, що він має про кого піклуватися і що він не сам вдома.
Однак віднедавна батька зовсім не впізнати. Він став частіше дзвонити, цікавитись моїм життям, жалітися що йому сумно і самотньо. Якось я поїхала до нього і не повірила власним очам. Я не бачила його в такому стані від смерті мами. До сьогодні він був в постійному русі, завжди щось робив, то в будинку, то по господарству. А зараз в домі стало брудно, на подвір’ї все не на своєму місці, а сам тато схуд і помарнів.
Коли я запитала що сталось, він відповів, що сил вже стало менше і бажання щось робити зникло. На моє питання чому він не попросить допомоги в сина, він прошепотів, що вони перестали спілкуватись. З’ясувалось, що брат отримав підвищення і зараз по вуха в роботі, його дружина і діти теж весь час як не по справах їздять, то літають по різних країнах і досліджують культуру інших народів. А на нього часу ні в кого не залишилось.
Тоді я й зрозуміла чому тато останнім часом про мене згадав. Певно, зрозумів як це, коли про тебе згадують лише тоді, коли щось потрібно. І відчув як бути самотнім і без допомоги рідних. Однак я живу з цим весь час і зараз не збираюся нічого змінювати. Звичайно, доглядати за татом я не перестану, але жертвувати тим, чим він не захотів для мене, теж не збираюся.
