Після того, як моєї мами не стало, ми довгий час жили із татом удвох. Він заміняв мені всіх, підтримував мене та допомагав у всьому. Тоді мені було 6 років. Я йшла у перший клас, і тато не пропускав жодного дня, аби повчити зі мною уроки, за це я була йому надзвичайно вдячна.
Зараз мені 16, пройшло десять років від того жахливого дня, який змінив наші із ним життя. Вже кілька місяців як тато вирішив з’їхатись зі своєю дівчиною. До того вони спілкувались близько двох років, і я бачила, що його настрій після зустрічей із нею кращав.
Можливо, я б злилась та ревнувала його до Оксани, але, мабуть, завдяки його любові та турботі до мене, мені вдалось зрозуміти, що жодна людина на цьому світі не змусить його відвернутись від мене, чи любити менше.
Та Оксана стала вимагати від мене називати її мамою. А я не відчуваю, що повинна це робити, оскільки мама у мене лише одна, і вона далеко на небі.
Мачуха не тільки каже мені називати її матір’ю, але й часто звертається до тата, аби він примусив мене це робити. На щастя, батько весь час стає на мій бік, і ніколи не підтримує свою дівчину в таких ситуаціях, та останнім часом вона стала агресивно змушувати мене кликати її мамою. Оксана то шарпне мене за рукав, то за потилицю візьме…
Сподіваюся, що вона припинить це робити, і зрозуміє, що своїми діями тільки псує моє ставлення до неї. Та й татові я поки нічого не хочу говорити про її агресію, адже не хочу, аби він почувався нещасним.
Іноді я боюсь лишатись з Оксаною в квартирі одна, тому йду гуляти, доки тато не повернеться з роботи.
Що мені робити в такій ситуації? Як правильно вчинити, аби заспокоїти Оксану, не посваривши їх із батьком?
