Та коли дружина дізналась про це – то влаштувала мені скандал. Я й не зрозумів в чому справа і дуже образився. Та потім я зрозумів чому вона розізлилась. Але ж я хотів як краще.
Щаслива та велика сім’я – те, про що я мріяв. І цю мрію мені вдалось втілити з моєю колегою по роботі. З Мариною ми познайомились, коли вона влаштувалась секретарем у наш офіс. Красива, привітна та комунікабельна – такою я побачив її вперше і одразу ж закохався. С початку вона не надто виділяла мене серед інших та моя наполегливість дала свої плоди – у нас зав’язались стосунки. Після року стосунків я вирішив зробити Марині пропозицію. На моє щастя – вона погодилась.
Святкування було невеликим – у колі рідних та близьких. Там я і познайомився з Надією Іванівною, тещею. Раніше ми не бачились, бо вона жила в іншому місті. Жінка мені здалась привітною та турботливою, але Марина не надто поспішала з нею спілкуватись. Я думав, що все це через нерви та переживання.
За рік сімейного життя в тещі ми були всього два рази – на свята. До нас її ніколи не кликали, але й вона не поспішала – казала тяжко добиратись. Я не звертав увагу на такі стосунки доньки та матері. Вони й по телефону розмовляли рідко – Марина казала, що забуває, або не має часу.
Коли Марина повідомила про вагітність – я страшенно зрадів. Давно мріяв про дітей. Для нас це була справжня радість. Я завжди намагався подбати про дружину: приділяв максимум уваги, купував смачненького та корисного, розважав та проводив весь вільний час з нею. Але я розумів, що я не зможу цього робити завжди – треба ж заробляти грошей на сім’ю, тим паче, що вона збільшується. І я вирішив, що Марині потрібна буде допомога потім. Для цього я домовився з тещею і сказав не зізнаватись доньці – хай це буде сюрпризом.
І коли ми повернулись з коханою та донечкою з пологового – вдома нас чекала Надія Іванівна. Сказати, що Марина розізлилась – не сказати нічого. Вона, навіть, не намагалась приховати свого розчарування. Я не розумів у чому справа. І, навіть, розізлився на дружину – що за ставлення до матері, що за реакція.
Та з два тижні перебування тещі у нас – я зрозумів, що так дратувало Марину. Надія Іванівна була надто нав’язлива, вперта жінка, яка страшенно любить керувати усіма. Вона вирішувала коли нам спати, що нам їсти, коли гуляти та куди ходити. Теща сварилась з Мариною через догляд за дитиною, бо вважала поради педіатра не надто важливими – народні та перевірені методи, то краще. Все, що робила Марина – критикувалось одразу ж. і не важливо – дружина приготувала вечерю, прибрала, одягла дитину чи купила продукти. Все, що робила її донька – не влаштовувало мою тещу.
Мені було дивно за цим спостерігати, адже Марина ніколи не жалілась на матір – не багато розповідала, але й не казала нічого поганого. За місяць гостювання тещі я сам почав дратуватись.
І саме тому вирішив – тещі пора додому. Звісно, я не сказав це прямо, але зробив все так, щоб теща вирішила – ми готові залишитись самі. На щастя мій план спрацював. Надія Іванівна без скандалів та криків поїхала додому і залишила нам настанови, які ми, звісно, ж виконувати не будемо.
