Ми з моїм чоловіком не жили до весілля разом, адже мої батьки дуже правильні та вважають, що це було б соромно, тому жити разом ми почали як повноцінна сім’я. Я бачила, як живуть мої мама з татом, і розуміла, що в мене все має бути навпаки. Моє глибоке переконання в тому, що чоловік зобов’язаний робити частину хатніх справ, особливо в тому випадку, коли жінка працює, зіграло зі мною не на жарт.
Мій Сергій виявився нечупарою, до того ж залежним від думки його матері Еліни Григорівни, та й від неї в цілому. Скажімо, це такий собі мамин синочок, якого вона виховувала в любові та турботі, адже чоловіка в неї не було, та і дітей, окрім Сергія також. Тому він звик до того, що за ним приберуть, їсти йому приготують, дивно, як він ще не просив у мене, аби я його помила.
Довгий час я все робила сама, приходячи з роботи, та якась надія в мені жила, що все ж мій чоловік помітить те, що мені важко, і зрозуміє, що все це не тільки мої обов’язки. Часто приходила його мама, та я не опускалась до того рівня, щоб говорити з нею про те, що Сергій нечупара. Вона заходила до нас додому, наче до себе, брала порохотяг та прибирала в хаті, неначе тут її дім. Часто Еліна Григорівна готувала в нас вдома їсти, аби її Сергійко не лишався голодним, коли я затримувалась на роботі.
Одного разу мій чоловік захворів, то його мама днювала тут, та ледь не лишалась на ніч. Моя свекруха навіть приносила йому їсти в баночках, аби він ненароком не лишився голодним. Так, це мій чоловік, я злилась на те, що він геть лінивий, але доглянути за ним та за його здоров’ям я була у змозі.
Скільки б я не ображалась, не злилась на Сергія, він ніяк не міг зрозуміти, що мені не вибачення його потрібні, а дії. Та його байдужість із дня в день мене добивала та дратувала. Може він все розумів, але просто не хотів щось робити.
Тоді я вирішила поговорити з його мамою. Я попросила в неї, аби вона пояснила сину, що я не наймалась йому в прибиральниці та кухарі, а просто вийшла за нього заміж. На що моя свекруха мені відповіла: “Ви одружились, а це означає, що ти перейняла мої обов’язки — тепер ти повинна за ним доглядати та піклуватись про нього. Готувати та прибирати — це не чоловіча справа, тож, будь добра, більше не звертайся до мене з такими проханнями”.
Така її відповідь мене остаточно добила, адже якщо його мама вважає, що вийти заміж означає стати доглядальницею та нянькою своєму чоловікові, то що ж тоді мені очікувати від нього?
У мене немає більше сил виконувати всі хатні справи. Мабуть, я просто звільнюсь з роботи, і дійсно стану нянькою Сергію, а він тоді нехай виконує “чоловічу справу” — забезпечує мене повністю. Може тоді до нього дійде, що ділити обов’язки — це правильно…
