Моїй доньці Ользі 14 років, і вона просто розумничка! Я пишаюсь, що моя дитина росте такою вихованою, доброю та чуйною красунею. Звичайно, свої діти завжди найкращі, але хвалити ніколи її не припиню, адже її чудову вдачу помічають й інші люди.
Оля навчається в 8 класі, в неї багато друзів та безліч захоплень. Вона відвідує басейн, театральну студію, гурток вишивання та плетіння бісером, вчить італійську мову та пише вірші. Іноді я й сама дивуюсь де в неї береться стільки сил, і як їй вистачає часу на все.
Донька росте доброю дівчинкою, адже постійно я помічала, як вона біжить до бабці, аби допомогти їй донести великі пакети, чи як вона просить купити в магазині сосисочку, аби погодувати вуличного песика тощо. Мені це надзвичайно гріє душу, адже вона не така, як більшість її однолітків — черства та байдужа, я завжди знала це, але тогорічна ситуація дала мені зрозуміти, що ми на правильному шляху.
Минулої зими Оля ходила колядувати зі своїми подружками. Спершу, вони ходили до родичів та знайомих, тому я впевнена, що грошей їм накидали багатенько. Мене от цікавило на що ж вона захоче їх витратити, адже вона говорила, що мріє про нову книжку та рожеву сукню. Та під вечір моя дитина прийшла вся в сльозах і без грошей. Тоді я дуже налякалась, і подумала, що з нею щось трапилось: хтось забрав гроші, чи скривдив її.
Коли я, налякана, запитала що ж сталось, то Оля, трохи заспокоївшись, відповіла, що в неї скінчились гроші, бо вона захотіла зробити свято для безхатьків. “Я купила їм чаю, булочок, сосисок в тісті…” – говорила донька. “Тоді чому ти плачеш?” – запитала я, та коли почула відповідь на своє запитання, то розчулилась неймовірно: Олічка плакала через те, що їй не вистачило грошей для того, аби купити собаці, яка сиділа біля магазину, щось поїсти.
“Я витратила всі наколядовані гроші на чай та їжу безхатькам, а бідолашний песик, що сидів біля магазину залишився ні з чим.”- після цих слів вона заплакала знову і ще дужче. Моя маленька дівчинка з добрим серцем…
Наступного дня ми вирішили, що у вуличних песиків та котиків також має бути свято, тому ми купили багато сосисок і годували всіх бездомних тварин, яких бачили на вулиці. Відтоді я зрозуміла, що серце моєї Олі настільки добре та гаряче, що в мене просто не має права не підтримувати свою дитину. Моїй радості немає меж, що ця маленька людина обрала саме мене, і що вона моя донька, адже цьому світові потрібні такі, як Оля. Можливо, завдяки їй світ стане хоч трошки кращим…
