Як мене не підтримали мої діти і я все робив сам

Мої діти та онуки частенько приїжджають до мене у гості – після смерті дружини залишив квартиру молодшій донці, у старшого сина була власна, і переїхав жити за місто на власну дачу. там я влаштував собі велику господарку з городом, садом, де росли найрізноманітніші ягоди, фрукти та овочі. Врожай був справді великим та різноманітним, але мені не вистачало сил самому все обробляти.

І скільки я не просив про допомогу рідних – завжди отримував відмову «у нас справи. Ми ще приїдемо. Навіщо тобі стільки, адже тепер все можна купити у супермаркеті». А ягоди обсипались, фрукти гнили та й овочів мені стільки не треба.

І я вирішив – чому б не почати продавати городину? А чому б і ні? Вона в мене смачна, корисна і без пестицидів – чим не хороша справа. Та й зайві гроші до пенсії не завадять – якраз куплю собі інструменти для столярні про які мрію.

Але мої рідні дуже розлютились, коли дізнались про мої плани. Але ж я попередив – вам не треба, то чому добру пропадати. Я сам зберу врожай скільки зможу і поїду продавати на ринок.

Особливо злою була донька, вона сварилась і дорікала мене тим, що я осоромлю їх – при живих дітях батько торгує на ринку. Що люди скажуть? Але я не бачу тут нічого принизливого – я сам саджаю городину, сам доглядаю. Я ж не краденим торгувати зібрався.

Діти не люблять працювати у городі, а я навпаки – це мене заспокоює. Вони не розуміють, яка то радість зробити щось своїми руками. Спочатку я подумав, а може вони праві? Навіщо мені це. Я не бідую, їсти є що, жити є де. Але потім вирішив – а чому добру пропадати.

Мені взагалі дивна реакція дітей – в 90-ті моя дружина продавала на ринку закрутки, гриби, горіхи та одяг. Час тоді такий був – роботи не було, а їсти хотілось. І чомусь тоді діти не переймались звідки гроші. Ми ще й відкладали тоді, щоб заплатити за навчання сина в університеті. А тепер що? Вже вони занадто круті для такого? То не їх рівень?

А я ж вважаю, що соромно має бути тим, хто не хоче працювати, а не мені. А вони ще самі прийдуть до мене за смачненькими квашеними огірочками, полуничним варенням та компотом – бо домашнє найкраще.

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Як мене не підтримали мої діти і я все робив сам