Мами у нас не було. Я мав лише тата, з яким жив у квартирі. Це було нестерпно. Я не відчував любові від нього. Батько постійно кричав та бив мене. Я думав, що він ненавидить мене й я боявся його.
З друзями гуляти я не ходив, тато не пускав. Одного дня, я йшов зі школи та трохи пограв м’яча з хлопцями у дворі. Коли прийшов додому, батько набив мене й закрив у кімнаті.
Коли мені виповнилось 17 років. Я вирішив, що не можу більше жити з цим тираном і втік.
Сів на потяг й вийшов у кінцевій. Так почалось моє нове життя. Спочатку ночував на вокзалі, поки не знайшов роботу там мені дали комірку, в якій я міг спати.
Через деякий час, я став хорошим робітником. Винайняв кімнату й вступив до вишу на заочну форму навчання. Познайомився там з дівчиною, яка потім стала моєю дружиною.
Ірина була моїм щастям, заради якого старався ще більше. Коли я дізнався, що ми очікуємо на дитину, моїй радості не було меж.
У нас народився син. Одного ранку Єгору стало погано й ми поїхали з ним у лікарню. Там повідомили, що в нього бронхіт й вимушені були госпіталізувати на деякий час.
Коли я пішов у аптеку, то зустрів там сестру моєї мами, котру я не знав. Жінка розповіла, чому мама покинула мене та втекла за кордон.
Матір була вагітна, батько бив її. Та пиячив. Народивши мене, вона витримала ще кілька днів, але після того, як тато зламав їй руку втекла.
Вона хотіла забрати мене та батько не дозволяв їй навіть наблизитись.
Жінка не витримала і втекла. Вона розуміла, що життя їй чоловік не дасть. Надіялась, що мене тато не буде чіпати.
Одразу як ми забрали Єгора, я вирішив показати йому, де похований його дідусь. Тато помер місяць назад, так сказала тітка. Ми разом поїхали у село. Мені там все було чуже.
Глянувши на ту захаращену квартиру, я довго думав, що у притулку дитяче життя було солодше.
Чому я мав розплачуватись за помилки своїх батьків? Я ж був ще дитиною? Чому і за що так вийшло, лишиться лише запитанням.
