– До доньки заїжджаю я рідко, намагаюсь не набридати. В гостях у дітей навіть слова зайвого сказати не можу. Сиджу хвилин 10, вип’ю кави та збираюсь додому. Бо бачу як не подобається зятеві, коли я щось раджу чи просто навіть розмовляю з донькою. Тепер не даю ніяких порад. А зять, коли я до них прийду, виходить на балкон і курить свої цигарки до тих пір, поки я не піду. Що це взагалі таке? Мені як батьку таке не подобається, поганого хлопцю я нічого не зробив. Доньку виростив сам і крім неї у мене нікого немає, – сумно розповідає Юрій.
– Можливо ти чимось образив зятя? Чи була якась суперечка?
– Та ти що, ні! Річ в тім, що я ніколи нічого проти зятя не мав, доньці завжди розказував що чоловіка треба берегти, гарно годувати, що він багато працює і тому йому треба гарно відсипатись. А зять з самого початку нашого знайомства дав мені зрозуміти, що він зі мною спілкуватись не бажає, начебто нам і говорити з ним немає про що. Коли заходить в гості донька, то я пропоную їй взяти гроші, адже молодій сім`ї вони завжди треба. Та вона не бере і каже що Ігор не дозволяє. Мені не можна ні подарунок їм подарувати, ні м`яса з салом якогось привезти на гостинці, бо Ігор все в смітник викине. Я вже все це прийняв та якось звик до такого життя. Зараз приходжу до них тільки побачити внука, бо знаю що він діда любить і завжди чекає. Зять буває й не вітається зі мною, демонстративно ляпає вхідними дверима та йде з дому.
– Так, ситуація не з приємних, навіть дуже. А що на це каже донька? Ти з нею говорив про це?
– А що вона може сказати? Каже що Ігор багато працює і мало спить, тому так себе веде. Розумію також те, що з`ясовувати відносини сенсу немає, я не хочу, щоб через мене Яринка сварилася з Ігорем. Не дарма ж кажуть – поганий мир кращий за добру сварку. А в домі дітей я не маю права наводити лад, вони там господарі.
Донька Юрія в шлюбі 4 роки, три роки тому у них з чоловіком народився син. Яринка зараз не працює, бо маленький Святослав часто хворіє. Через те Ігор працює один, живуть вони окремо від батьків у квартирі Ігоря, яку він отримав у спадок від бабусі.
– Вони до весілля знайомі були два місяці, он як! – згадує Юрій. – Дочка моя до мене якось приходить і говорить: «Тато, нарешті я виходжу заміж!». Ну й добре, кажу, коли приведеш свого нареченого познайомитись? А вона – «Я його запрошувала вже, він не хоче, каже що це пережитки минулого, зараз це не потрібно».
Юрій був стурбований почутим. Виходить він єдину доньку віддає заміж і сам не знає кому. Побачить вже зятя на весіллі. Та в один із вихідних перед весіллям Яринка заїхала додому за речами, сумка була важкою й Ігор піднявся їй допомогти.
– Ці двадцять хвилин, коли ми пили чай, всі сиділи в тиші. Одна Яринка зі мною трохи розмовляла, Ігор сидів і весь час клацав свій телефон. Мабуть, доньці тоді теж було не зручно, через те що наречений так себе вів. Тож я намагався поводитися стримано і нічого не розпитував. Подумав, що хлопець соромиться може чи переживає перед весіллям. Аж буває так, а потім всі роззнайомляться і будуть нормально спілкуватись.
Але прірва непорозуміння між ними росла і нікуди не зникла навіть після народження маленького Святослава. Всі спроби Юрія знайти спільну мову з зятем були невдалими.
– Дзвоню зятю, кажу давай може сходимо на риболовлю чи футбол? – Ой ні, каже Ігор, я працюю в вихідні. Дзвоню дочці через пару дні, кажу, чому Ігор працює без вихідних? – Ой, тату, каже вона, цілі вихідні Ігор проспав, яка там робота, на свята ніхто не працює, тим паче у вихідні!». Мені стає образливо, адже я з відкритим серцем до зятя, а він відвертається від мене. Не по чоловічому це, адже якщо щось не подобається, то скажи у вічі. Я людина пряма, кажу зажди те що думаю. Колись і Ігор може бути на моєму місці, невже він не розуміє, що у батька за доньку душа болить? Що крім них у мене нікого більше немає…
