Катю я зустрів, коли нам обом було по двадцять. Це було кохання з першого погляду. Ми зустрічались недовго і я зробив їй пропозицію.
Одружившись ми взяли квартиру у кредит. Життя налагодилось: у нас не було ні скандалів, ні непорозумінь, я швидко знайшов хорошу роботу, ми придбали автомобіль. Одне нас турбувало – у нас не було дітей, хоч ми вже майже 2 роки були у шлюбі.
Коли Катя завагітніла моїй радості не було меж. Народився синочок, якого ми просто обожнювали. Катя займалась побутом, готувала їсти, доглядала за дитиною та часто залишалась сама, коли я їхав у відрядження.
Одного разу, повернувшись дещо раніше, я не застав дружину вдома. З сином сиділа бабуся, яка живе у сусідньому під’їзді. Як виявилось – вона частенько залишалась з дитиною, коли мене не було вдома.
Як тільки я збирався у відрядження – дружина кликала її посидіти з сином, а сама тікала з дому.
Коли Катя повернулась додому, а її не було ще цілих два дні, вона почала щось пояснювати, виправдовуватись і казати, що була у подруги – вона втомилась бути постійно сама. Я зрозумів і пробачив.
А за місяць Катя сказала, що знову вагітна. Я дуже зрадів – давно мріяв про другу дитину.
Народилась донька. Після пологів Катерину ніби підмінили – вона все частіше спілкувалась зі мною на підвищених тонах, шукала причини для сварок і її все дратувало. Я ж всіма силама намагався уникати конфліктів, думав це просто гормони і їй потрібен час, дарував подарунки, влаштовував романтичні вечері. Але нічого не допомагало.
Тут знову на горизонті з’явилась сусідка, вона інколи залишалась з дітьми, їм було вже 4 та 1,5 роки. Одного разу вона сказала, що син дуже на мене схожий, а от донечка – ні.
І я замислився. Можливо така поведінка дружини не спроста? Можливо її гризе совість?
Я вирішив зробити тест ДНК на обох дітей. Результати аналізів мене просто вразили. Старший син був на 99% моїм, а от дочка – ні. Я не зміг пробачити такого – подав на розлучення.
Тепер переді мною дилема. Як мені вчинити з дочкою? Я сприймаю її як свою. Чи варто повідомити батькам? Це для них буде шоком і нестерпним болем, хоч вони точно не відмовляться від онуки. Але правду потрібно сказати і їм, і батькам дружини.
Але з чого почати? Що сказати? Як пояснити сину, що ми з мамою розлучаємось? Я не знаю з чого почати і яка буде реакція, але точно знаю, що жити з брехухою та зрадницею я не хочу.
