Моєму сину Сергійку 4 роки минуло. Живемо у квартирі. Тому впродовж літа регулярно гуляємо, та і в інші пори року також.
Скажу одразу, мій син зовсім не скупий. Він дуже часто радо ділиться з усіма своїми іграшками. Проте, я вчу його, що коли речі його, то він має право розпоряджатись, як хоче. Може давати, а може не давати. Адже, ніхто нікому нічого не винен.
І звісно ж, я пояснюю, що чужі речі брати і вимагати не можна. Лише якщо власник дозволить.
Біля нашого дому зовсім близько є невеличкий, але затишний сквер. Там дуже багато маленьких діток гуляє. Ось ми одного дня і вирішили там пройтись. З собою Сергійко захотів взяти машинку. Йому нещодавно хресні батьки таку подарували, що на ній сидіти можна.
Ось ми заходимо в парк і всі діти прилітають до мого сина. Я часто не втручаюсь в розмови малечі. А от сварити чужих дітей – взагалі табу. Тож я сіла на лавочку неподалік і приглядала за сином.
Мій Сергійко спочатку з задоволенням давав спробувати покататись. Та коли вже діти почали на ній битись і шарпати він забрав свою іграшку і сказав, що більше не дасть.
Один з хлопців почав напористо вимагати, щоб мій син звільнив машинку для нього. Ось бачу мама його встає і йде в сторону дітей.
Я наївно подумала, що жінка зробить зауваження своєму сину та забере його. Проте, ця мама вирішила в сторону моєї дитини свої думки виказати.
–Хлопчику, якщо ти вже приніс цю іграшку на вулицю, то треба ділитись з іншими дітками.
Тут я вже не витримала. Підійшла і сама забрала машинку і сина, сказавши, що як хоче, щоб її син катався, то хай купить йому таку саму.
Насправді, я не розумію звідки беруться такі наглі батьки. Оце зазіхання на чуже майно починається ще з дитячого віку. І я вважаю, що треба вчити дитину розмежовувати «моє-не моє», а не дозволяти собі що-небудь вимагати.
Та звісно ж я не читала усю цю лекцію тим мамочкам. Вони б і так нічого з цього не зрозуміли б. Я ж залишилась при своїй думці і міняти її не подумаю. І сина й далі вчитиму, що треба поважати право на власність.