На автостанції, в залі очікування, було людно – саме час літніх відпусток. Неподалік від мене сидів чоловік середніх років та дівчина з маленькою донечкою на руках. Молода мама виглядала дуже стурбованою, втомленою та засмученою – я помітила сльози на її очах і зрозуміла, що у неї щось трапилось. Вона міцно обіймала дитину та плакала.
Незручно було лізти у душу, але я, якомога ввічливіше, запитала чи все гаразд і чи не потрібна їй моя допомога.
Дівчина назвалась Мариною – слово за слово і вона розповіла свою історію, хоч і давалось їй це ой як не легко.
Вона не має куди піти – свекор вигнав її з дому, бо вирішив, що дитина нагуляна. У дівчинки зелені очі, темні кучері та ямочка на лівій щічці. А в його сина очі карі, волосся світле та й взагалі дитина на нього зовсім не схожа. До того ж свекор зізнався, що їздив до знахаря й він підтвердив – дитина точно не від його сина.
– А я не винна зовсім, – плакала Марина. – Вона схожа на мою бабусю, Бог свідок.
– А де ваш чоловік? Чому він не зупинив Вас?
– Він мене любить. І Карінку теж, – продовжила дівчина. – Але він страшенно боїться батька – він у їх сім’ї головний та вирішує всі питання. І коли його батько почав на мене кричати й звинувачувати у зраді – він мовчав. Я не витримала приниження і пішла геть. Тепер не знаю чи добре я вчинила.
– Не плач, дитино, – сказав старший чоловік, який уважно слухав усю розповідь дівчини. – Якщо у вас справжнє кохання – він зробить все, щоб тебе і доню повернути. От побуде без вас і зрозуміє, як то тяжко без рідних.
Малюк ніби відчув надію в словах Ігоря Петровича, так звали чоловіка, і посміхнувся, ще міцніше притулившись до мами.
– Ох, то ще й досі є такі забобонні люди? Зі мною трапилась теж дивна історія і я вам зараз розповім її.
На той момент я був у шлюбі вже майже десять років. У нас було троє дітей – син та дві донечки. І все у нас було б добре, якби дружина не прихворіла. Лікарі нічого не могли пояснити – хоч шукали причину поганого самопочуття довго та нудно.
І тут жінці хтось порадив поїхати до бабусі в інший район – мовляв, та бачить людину наскрізь і одразу знайде що не так. Я й сам зрадів – може моїй Любочці допоможуть. Але щось та бабуся не те побачила в дружині.
Моя Люба сказала, що всі її болячки через мою маму – це вона наслала на неї порчу, щоб зжити з життя. І дружина повірила тій бабусі, бо та вказала першу букву імені моєї мами.
Мамі на той момент було майже 60 – за ці роки вона кривого слова нікому не сказала не те щоб бажати щось погане. І тут рідна невістка назвала її відьмою. Моя мама не хотіла таке терпіти й разом з батьком поїхали до тієї бабки, щоб подивитись в очі брехусі.
Приїхали. Але не так і легко було потрапити до бабки на прийом – дуже велика черга стояла під домом знахарки. У тієї баби ще були помічники, які виходили у двір і запитували людей про їх проблеми. Тож і мама розповіла те, з чим вона приїхала. І коли вони тільки переступили поріг будинку – бабуся одразу почала кричати, що відьма приїхала сваритись.
Мамі нічого не залишалось як поїхати геть. Але по дорозі на вокзал вона зустріла місцеву жительку, яку й розпитали про бабцю. Жінка розповіла, що до знахарки ніхто з місцевих не ходить – не довіряють цій жінці. Вони переконані, що бабця бреше, бо хоче заробити грошей. І майже усім своїм відвідувачам каже про порчу від рідних. Щодня з подвір’я цієї бабці чути крики та плач. Родичі починають ворогувати та сваритись.
До того ж жінка повідомила – про цю знахарку вже є й сюжети на телебаченні були й багато людей звинувачують її у шахрайстві.
А у нас з Любою вже йшло діло до розлучення. Аж раптом по телевізорі вона побачила репортаж про свою «помічницю». Там вона дізналась, що бабуся роками обманює людей та просто заробляє гроші на чужому горі. Після цього Люба не просто помирилась з моєю мамою, а ще й просила вибачення. А зі здоров’ям все налагодилось, бо ми знайшли хорошого лікаря.
– Я переконаний, що ви з чоловіком ще помиритесь. Не плач. А моя історія стане для вас прикладом – треба думати своєю головою, а не вірити пліткам та чужим людям.
