Наша сусідка Зінаїда — хороша жінка. У неї є чоловік, двоє діток близько 16 і 18 років, і хороша робота, ну, принаймні, вона їй подобається. Мені доводилось бачити Зіну лише усміхненою, що мене дуже дивувало, оскільки я вважаю, що лишатись в наших реаліях із постійною посмішкою на обличчі — це нереально. Складалось таке враження, що її життя просто чудове, швидше за все так і було, адже діти — розумники, постійно їй допомагали. Хороший чоловік, який був до неї дуже уважний. Зінаїда приходила з роботи, і ще встигала доглядати за квітником під вікнами. “От що робить із людиною позитив” — думала я, дивлячись на неї…
Та якось одного разу я побачила сусідку сумною, вона похмуро дивилась під ноги, йдучи додому. Наступного дня знову, і знову… Так це продовжувалось тиждень, два. Потім я побачила, як з речами в сумках виходить з хати її чоловік, згодом, через кілька тижнів старша донька…
Пізніше я помітила, що квітник біля будинку обростає бур’янами, а Зіна не виходить з дому навіть на роботу. Чомусь, мені стало цікаво що ж із нею трапилось: може захворіла, а може зовсім із нею щось погане…
Того ж вечора я постукала до сусідки у двері, аби поцікавитись як вона — все ж мені дуже хотілось дізнатись про її стан… Відчинила мені змучена, засмучена жінка без посмішки на обличчі, без вогника в очах. Вона глянула на мене і запитала: “Ви ж наша сусідка Надія, так? Я Зіна, приємно познайомитись. Можу чимось вам допомогти?”. Слова з її уст лунали тихо, а вона сама потупила змучені очі донизу і практично їх не підіймала.
“Все добре у вас, Зіно? Я часто бачила вас раніше, а зараз ви десь зникли, тож я вирішила перевірити чи все із вами добре.” Вона була надзвичайно сумною, тому, запросивши мене до себе на час, вона вилила мені всю свою історію, наче відро води мені на голову. Зінаїді накипіло, їй боліло те, що трапилось із нею.
Її старенький тато потребував допомоги, тому вона забрала його до себе. Весь час, який був у неї, жінка почала приділяти батькові. Це обурювало його чоловіка, і тепер він пішов від неї, адже йому не вистачало уваги дружини. Старша донька переїхала до свого хлопця, з роботи Зіну звільнили, через погане виконання обов’язків, бо вона практично не спала біля хворого тата. А зараз вони всі живуть на одну його пенсію, якої навіть на їжу не вистачає. Тому вона й не знає, що із цим зробити: віддати його в будинок пристарілих, чи далі доглядати, не зважаючи на всі проблеми, які він їй створив.
Відтоді я задумалась про те, як це все ж страшно бути старою людиною, яка вже не в змозі доглядати за собою. І такі думки мене лякають все більше…
