Ми з Лізою спілкуємося вже близько 15 років. Як сіли за одну парту в третьому класі, так і не розлучались більше. Ми завжди все робили разом: гуляли, вчили уроки, їздили в табори тощо, і це продовжувалось до того часу, як Ліза вийшла заміж.
Ми пішли навчатись на одну спеціальність в університет, і обом нам запропонували ту ж роботу. Ми радо погодились, оскільки могли постійно бути разом. Ліза була мені найкращою подругою, і сестрою, тому я ніколи нічого від неї не приховувала. Коли ми на другому курсі пішли працювати на ту фірму, то мені запропонували вищу посаду трохи швидше, ніж Лізі. Там я познайомилась із Олександром — одним із працівників. Він залицявся до мене, але я знала, що Саша вже давно подобається моїй подрузі. Вона його побачила ледь не відразу, і сказала, що він їй подобається.
Лізу підвищили у посаді, і ми отримували однакові заробітні плати. Для нас тоді це були великі гроші, і у першу ж відпустку, ми поїхали відпочивати на море. Потім Лізі батьки доклали трохи грошей, і вона купила собі квартиру.
Тоді їхні стосунки із Олександром все кріпшали, та вони почали жити разом. Кар’єра Лізи стрімко росла, як і моя, бо ми обидві любили працювати, і нам приносило задоволення те, що ми робимо це разом. Її ж хлопець Саша лишався на тому ж місці, що й був. Такий собі офісний планктон, якого завжди все влаштовує.
Він не дарував Лізі подарунків, майже ніколи не купував додому продуктів, та й за квартиру він не платив, бо це ж не його.
Свої гроші він витрачати не так любив, як Лізині. Вона купувала йому одяг, робила хороші подарунки, адже її зарплата була вища, ніж у нього. Часто я приходила до них у гості, і Олександр фактично ніколи не виходив з кімнати, аби посидіти з нами.
Мені він не дуже подобався, бо здавалось, що він поводиться, як альфонс: живе за чужі гроші, не платить за комунальні, вдягається за кошти Лізи. Та говорити їй я нічого не хотіла, адже колись ми з нею домовились, ніколи не будемо погано ставитись до хлопця подруги.
Одного разу я їй скинула пропозицію поїхати на три дні в гори — покататись на лижах, випити глінтвейну, загалом, провести так званий дівич-вечір. Всі подруги так роблять, і в нас ніколи не було із цим проблем, але от Ліза мені відмовила, бо, як виявляється, авто Саши зламалось, і вона доклала йому частину грошей на ремонт, тому в неї немає за що їхати.
“Ну невже в людини немає навіть грошей, аби полагодити власне авто? Якщо немає коштів, то їзди на автобусі, хіба ні?” – подумала я. Мене це дуже розчарувало, оскільки до того, як Ліза почала зустрічатись із Олександром, в неї ніколи не бракувало грошей. До того ж зараз вона обіймає вищу посаду, де зарплата втричі більша, ніж була на початках.
Та останньою краплею в їхніх стосунках стала одна ситуація. На своє день народження Ліза їздила до батьків в інше місто, тому ми домовились відсвяткувати в інший день. Всі вихідні вона провела з батьками, і в понеділок ввечері, після роботи, ми домовились піти в ресторан східної кухні, аби поїсти смачної риби та суші.
Я перевдягнулась, і заїхала за Лізою до неї додому. Піднявшись до її квартири, я почула розмову на підвищених тонах із Олександром.
– Ми зараз економимо гроші, аби поїхати на море літом! – говорив він
-То ми економимо, чи я? Де твої гроші, Сашо? Ти нічого не купуєш додому, їси моїм коштом, вдягаєшся також. Куди дівається те, що заробляєш ти? – Говорила голосно Ліза. – Коротше, мене все це не хвилює. Збирай свої речі, і йди куди хочеш, я не збираюсь тебе більше забезпечувати.
Той вечір ми провели з Лізою вдома. Поїли суші і випили вина вдома.
Саша ще довго просив у Лізи пробачення, але вона засвоїла урок. І завдяки цій ситуації я також зрозуміла, як не натрапити на альфонса.