Завдяки життєвій історії моєї сусідки, яка приходила жалітись до моєї мами, я зробила висновок, що, по-перше, не можна виховувати дітей лінивими та егоїстичними, а, по-друге, варто відкладати гроші на їхнє майбутнє, адже хто знає, як складеться доля

Коли я жила в селі, ще до того, як вийшла заміж і переїхала жити в інше місто, то у мене була сусідка Галина Василівна. Вона часто приходила до моєї мами в гості, аби пожалітися на свого сина. Вони не були із мамою подругами, але, видно, їй не було кому виговоритись. Жінки постійно сідали на кухні та говорили про сина Галини Олега.

Я була мала, і мене не кликали обговорювати нещастя сусідки, але мені було цікаво, тож я просто підслуховувала розмови. І відтоді я зробила висновок, що коли вийду заміж, то відразу почну збирати гроші на квартиру для своєї дитини, аби в мене не склалось так, як у нещасної Галини.

Вона жила сама в однокімнатній квартирі, чоловіка нашої сусідки я навіть не пам’ятаю, а от сина Олега — так. Він завжди мені здавався лінивим, адже частенько доводилось бачити Галину, яка несе важелезні пакети з магазину, в той час, коли Олег слухав вдома музику на всю гучність. Він не любив працювати, на скільки я зрозуміла. Пам’ятаю, одного разу він зник на місяць, а потім знову з’явився, і відтоді постійно був вдома.

Три роки тому Олег одружився, і з’їхав із материної квартири. Куди він подався жити я не знала: може, купив сам за якісь гроші, може мати подарувала, але мене це зовсім не обходило, до того часу, поки Галина Василівна не почала приходити до нас і жалітись на свого непутящого сина.

Виявляється, сусідці телефонувала сваха, і жалілась на Олега. Зі слів Галини я зрозуміла, що він пішов жити у квартиру до жінки, яка мешкає зі своєю мамою.

“Перший час він чудово відносився до тещі, допомагав їй із усім. Шукав роботу, але ніяк не міг нічого знайти, адже “там мало платять, там далеко від дому тощо”. Я думала, що мій син хоч зараз візьметься за розум, але виявляється, що йому байдуже на все, аби його хтось годував. Зараз мені телефонує сваха, і жаліється на сина, мовляв, він нічогісінько не робить. Працювати не хоче, роботу не шукає, тільки відчув себе повноправним власником її квартири і роздає всім вказівки.” – Розповідала Галина мамі.

Я чомусь не дивувалась від цих слів, адже відразу було зрозуміло, що Олег — це просто лінива людина, яка почувається царем на цій планеті. Звичайно, що така поведінка виправдана, адже Галина Василівна завжди виховувала його в любові та збитковій турботі. Син він у неї один, чоловіка давно немає, або й не було зовсім, тому вона всю свою опіку вилила на нього.

Жаль мені її, адже робила вона це тільки з хороших побажань своїй дитині, а виріс невдячний, зверхній та егоїстичний чоловік, який вважає, що всі йому щось повинні.

“Не знаю, що із цим робити, – бідкалась сусідка, – мені соромно за свого сина, адже я виховувала його хорошим сім’янином. Батька в нього не було, тож я хотіла, аби його діти відчули на собі батьківську любов, але тепер я навіть не впевнена, що його дружина захоче від нього дітей. – Зі сльозами на очах говорила про сина Галина.”

Ще із декількох розмов я чула, що жінка їздила в гості до свахи із дітьми, але Олег і розмовляти із нею не схотів, мовляв, це не її справа, адже це його сім’я і нічого їй туди лізти.

Такі ж слова чоловік говорив і своїй тещі, у квартирі якої жив. Жінка Олега не хотіла із ним розходитись, оскільки вони приписали його у своєму мешканні, і в разі розлучення, чоловік би сто відсотково забажав “свою” частку майна.

Щоразу, розповідаючи нові подробиці свого горя, Галина лила гіркі сльози. Вона не знала, що ж їй робити із непутящим сином, не розуміла, як правильно вийти із цієї ситуації, адже винила сусідка у всьому себе.

Останньою ідеєю Галини було віддати сину свою однокімнатну квартиру, а самій піти жити в будинок пристарілих.

Зараз я вийшла заміж, і не знаю як доля склалась у нашої сусідки, але висновок, який я зробила для себе — це не виховувати дітей егоїстами та лінивими людьми, а ще почала відкладати на квартиру для них. Можливо, ці гроші не знадобляться, адже хто його знає як складеться життя, але в будь-якому випадку лишніми вони не будуть.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Завдяки життєвій історії моєї сусідки, яка приходила жалітись до моєї мами, я зробила висновок, що, по-перше, не можна виховувати дітей лінивими та егоїстичними, а, по-друге, варто відкладати гроші на їхнє майбутнє, адже хто знає, як складеться доля