Жінка нічого не сказала й поїхала за дочкою

У нас в місті був спеціалізований притулок, де набирали лише здорових, з хорошими генами дітей, і лише маляток, щоб одразу віддавати молодим батькам. Там же була дівчинка, десь шести років, але у неї були проблеми з мовленням, її ніхто не хотів брати, та коли знайшлась молода пара, ніхто не очікував такого. З цього склалась ціла казка, яку написали в газеті, а я Вам розкажу.

Спочатку дівчинку цій парі давали на пів дня. Вони були молоді, без діток, але люди забезпечені з власним бізнесом… Дівчинку уже давали їм на свята, а пізніше вона з ними стала жити, навіть називала жінку мамою.

Дитя не відходило від мами ні на мить. Постійно обіймало, було поруч. Водночас чоловік зрозумів, що його це все дратує, і він не відчуває приязні до цієї маленької. Чоловік не знав, як сказати про це дружині, не хотів її засмутити. Як завжди, чоловіки не знають, чого хочуть.

Так і стався їх перший скандал. Він став пояснювати, що так життя не буде, треба повернути дівчинку назад, поки та ще пам’ятає притулок. Ми маємо щось вигадати. Жінка була шокована, вона стала категорично заперечувати, та говорила, що дівчинка мила та лагідна, і він її обов’язково полюбить.

Докори зі сторони чоловіка лише збільшувались.

У жінки вже не було сил протистояти йому, вона була змушена погодитись. Вечір. Вона зі сльозами складає усі речі, що придбали дитині, й веде її назад, міцно тримаючи за руку. Повернулась додому, вся в сльозах. Лише подумала, які вони після цього батьки, як так вчинили з дитям, вона ж усе відчувала…

Декілька днів мертвої тиші в домі. Їм обом було погано. Через тиждень уже стояли під притулком, чекали директрису, щоб запитати, як дитя. Жінка відповіла:

– Вам хіба цікаво? Бідолашна дитина мовчить відтоді, як Ви її привезли, їсти не хоче, лише малюнок намалювала, як їде назад із Вами додому…

Тут дружина не стрималась, каже чоловіку:

– «Я так не можу, моє серце болить, я її заберу…усе налагодиться, от побачиш.»

Взяла свою сумочку, і печиво, яке купила малечі й пішла по неї.

Далі, пише чоловік, у них все налагодилось. Дівчинка дуже тямуща, стала краще говорити, займалась з логопедом, з чоловіком поладнали. Сімейна гармонія прийшла. Він прийняв її за дочку. Вони стали усі разом проводити вихідні, їздити на пікніки, ходити в зоопарк та започаткували сімейну традицію: пити чай та їсти солодощі в кафе, поблизу дому. Дружина щаслива, уся світиться, уже мені навіть менше докучає, більше часу з малою … Та я не ображаюсь, адже яку все-таки міг дурницю утнути колись, тому гадаю, Ви усі має знати про мій дурний вчинок.

Нехай кожен, хто буде у схожій ситуації, знатиме, як не варто чинити, щоб не жалкувати все життя.

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Жінка нічого не сказала й поїхала за дочкою