Весь час Ганна жила для себе. Вона ніколи не переймалась дітьми чи якимись повсякденними турботами. І до того ж вважала, що це чесно. А що такого? Хіба жінка повинна оплачувати буденність, коли хочеться поїсти в кафе, вдягти красиву нову сукню, чи зібрати колекцію шарфів?
Щоправда, народила досить рано. У 18 років. Можливо в цьому і є проблема. Дівчина на той час ще не нажилась у своє задоволення, аби стати жертовною.
Або ж просто не мала міцного материнського інстинкту. Минув час. ЇЇ чоловік був старшим і хворобливим. Нещодавно помер. А син у 21 одружився. Він мав не надто теплі стосунки з матір’ю. Та й невістка не надто любила свекруху. Та й не було за що. Жодного сприяння та допомоги дітям, як молодій сім’ї не варто було й очікувати. А коли внуча народилось, то так само допроситись, щоб посиділа з дитиною неможливо. Матеріальні подарунки також відсутні. Щоправда, грошей вона мала багато. Чоловік залишив після себе прибутковий бізнес.
Та усе змінюється. Нещодавно трапилась жахлива подія. Ця фірма збанкрутувала. У жінки не залишилось нічого. Ледве погасила борги. Навіть дачу та машину продала, і майже усі прикраси здала в ломбард.
Не знала як вижити. Почала до сина звертатись. Нікого ріднішого на цьому світі не залишилось. І що б ви подумали? Вони з невісткою одразу ж відмовили. Сказали, що кожен сам відповідальний за своє життя. В якій мірі воно й так. Та хіба ж матір не люблять просто за те, що подарувала життя? Як би там не було, та Ганні не допомогли. Бо весь час вона жила для себе.
