Ніна завжди дуже любила їздити на літо в село. Там у неї жили бабуся з дідусем. У селі було велике озеро, куди вона частенько бігала купатись із друзями. Поки їх не спіймали старші. Бабуся брала дівчинку й ходила разом з нею на озеро, де вони плели віночки й грілись на сонечку.
Хата у селі уже давно пустіє. Бабуся померла три року тому, слідом з нею на той світ пішов дідусь. Вони дуже любили один одного, тому без неї він не міг довго бути. Та озеро лишилось. Ніна частенько приїжджала туди. Посидіти біля води, згадати дитинство, просто зібратись з думками й відпочити від шаленого робочого ритму.
Так і вийшло цих вихідних. Дівчина прийшла на своє місце, нарвала квітів й стала плести віночок. Шум дерев та літнє сонце, забирали усі негативні думки та давали їй силу й натхнення.
Достатньо відпочивши, дівчина стала збиратись додому. Та її зупинив якийсь звук, що нагадував дитячий крик. Ніна одразу насторожилась і вирішила йти подивитись, можливо, комусь потрібна була допомога. Можливо, хтось заблукав й не може знайти шлях. Коли дівчина підійшла ближче, то побачила дитячу люльку в якій лежало немовля. Його крик став все гучнішим, напевно, дитя хотіло їсти, хто знає, скільки часу воно тут лежить. Ніна взяла його на руки й понесла в машину. По дорозі дівчина купила дитячої суміші й молока, щоб нагодувати дитину. Вона діяла швидко, щоб допомогти малюку. Та от, як бути далі? Звернутись до правоохоронців? Чи віддати дитину в притулок? Дівчина не знала. Адже воно було таким крихітним, хто за ним там буде доглядати.
У роздумах вони дістались до квартири Ніни. Там дівчина заколисала дитину та поклала в тепле ліжечко, щоб вона зігрілась, тоді як сама, замовила вивіз на дім: підгузки, дитячі пюре, серветки та дитячі присипки. Коли хлопчик прокинувся, Ніна покупала його, погодувала, зібрала й відвезла у приватну лікарню, щоб його оглянули. Лікарі сказали, що з ним все гаразд: «Ваш хлопець, справжній богатир!». Після цього дівчина заспокоїлась, що дитині не потрібна ніяка медична допомога й з ним усе чудово. Ніна вирішила піти в притулок, з проханням, щоб ті навідали її та забрали малюка. Там їй сказали, що у них зараз немає місць й направили в інший, який знаходить в сусідньому місті. Туди, звісно, дівчина поїхати не могла, тому відправила лист з повідомленням забрати малюка й вказала свою адресу, оскільки на роботі ніхто б не дав їй відрядження на кілька днів.
За тиждень її навідали інспектора, що хотіли забрати хлопчика. У цей момент, Ніна зрозуміла, що надто прив’язалась до малюка. Вона подумала, що зможе домовитись на роботі й працювати дистанційно, з дому. Мабуть, це була її доля, врятувати хлопчика і забрати до себе.
Дівчина зайнялась оформленням опікунства та лишила хлопчика у себе. Пройшло кілька років. Тимур (так назвала Ніна малюка) ріс спритним та кмітливим. Також дівчина зустріла чоловіка, який прийняв її з сином. Вони одружились. Почали планувати ще діток, Ніна дуже хотіла ще дівчинку, яку б захищав старший братик Тимур. Тоді – це була б сім’я із її мрій.
Ніна, інколи, згадувала про свою знахідку біля озера. Та зрозуміла, що так доля вирішила, щоб саме вона знайшла хлопчика і дала йому хороше життя. Тому що хто знає, як хтось інший вчинив на її місці.
Тому даруйте любов й тепло своїм близьким й отримаєте вдвічі більше.
